Саме враз було б підобідати, сонце давно ополудні. Натача знала, що ні Радж, ні Амара навіть не перекусили, крихітки зранку в роті не було. Але на пропозицію похитали головами. Носії мовчали, бо ніхто з ними, наймаючи, про харчі не говорив. І Натача погодувала зі своїх запасів тільки Абдулу і Тота.
— Он вони… Зуби Дракона… — кивнув Мамада вправо, навіть рукою показав. — Літні люди розказують… Рибалки якось спробували закинути сітки в озеро. Ледве втекли… Дракон так розгнівався, так плювався камінням навздогін… А потім не було чим шпурляти, так він зуби виплюнув.
Унизу, ніби на першому поверсі берега, панував кам"яний хаос, а праворуч, куди ткнув рукою носій, гостроверхих і тупих брил-скель було навалено купами.
З води теж стирчало кілька гострих, мов кипариси, зазубрин-шпеників. Чорні, височенні… Між ними було накидано і малих, ніби покришених. У закутках, лабіринтах і вимоїнах між ними море збивало білі коктейлі.
— Ми з Янгом не тут спускалися… Туди, ближче до табору, — сказав Амара.
Після переходу, видирання по каміннях усі дихали як загнані. Вантажу стало більше, довелося нести ще і Янгів акваланг, його запасні балони.
— Прийдемо і туди… Вірніше, вони підійдуть. Ви потроху переносьте і переносьте речі берегом, — звернувся Радж до носіїв. — А ми морем. Під водою пропливемо, а ви зверху дивіться, прибій дивіться… — і згріб жменею краплі з лоба. Хотіли з Амарою зекономити час, не скидали гідрокостюмів, але, видно, даремно: запарилися зовсім. Струмочки поту лоскітливо дзюрчали по жолобку на спині, по ногах. Хотілося швидше залізти в морську прохолоду, але було й небезпечно, у такому стані можна й простудитися.
Поміняли в аквалангах балони на запасні і полізли з ними вниз. А носії і Натача з Абдулою злазили повільніше, подавали одне одному руки, спускали речі. Поки попереносили все на більш-менш рівне місце і зробили перший привал, бачили, як випливали Радж і Амара, а потім зникли під водою надовго.
І тоді понесли речі на нове місце, ближче до табору, звідки ледь чутно долинало чахкання двигуна.
Радж і Амара пливли зигзагами, то забираючи далі в море, то повертаючи до берега. І чим більше наближалися до табору, тим чистішим ставав берег, меншало каміння і тим крутішим здиблювався на відступі другий, гористий берег.
Обрив під водою теж був крутий, підводна стіна, мов різнобарвна палітра: на коралах жили, горіли, злегка тремтіли щупальцями-пелюстками тисячі червоних і рожевих квіточок — живих поліпів, ніби притрушених білою маніоковою мукою. Дивовижний підводний пейзаж захоплював Амару, він забував, чого знаходиться під водою, куди пливе. Усе видно й без ліхтарів, і він раз у раз зупинявся, завмирав у дитячому здивуванні: рожевий кущик з гілочками виявлявся живим! Пливе, сам не знаючи куди… А який величезний омар сидить на стіні, які клешні! А морські гребінчики, схожі на двійчасті гаманці, виявляється, можуть рухатись, а не лише лежати! Тільки-но наближається до них морська зірка, шмигають убік, здіймаючи хмарку каламуті. І як вони чують, оті зірки?! «Далі! Вперед!» — махає йому Радж, і вони знову пливуть, оглядаючи дно і особливо уважно всі виямки на дні і під берегом, зарості коралів.
Амара мимоволі весь час забирав управо, у відкрите море, втрачав берег-орієнтир, і Радж помінявся з ним місцями, тримав його ліворуч і раз у раз притискав ближче до берега. Підводний компас був тільки у Раджа. Але швидко і сам Радж повернув на глибше, бо побачив залізний строп, який тягнувся з дна, мабуть, від якоря, на поверхню. Що це таке? І тільки випливши, побачили попереджувальний буйок з бочок. Отже, вони допливли до забороненої зони?.. А де ж сітка? Ніякої сітки між буйками не натягнуто, дельфінів тут тримати не можуть.
«Куди тепер?» — притиснувся Амара склом маски до Раджевої, запитав очима. Радж показав рукою: «Ближче до берега!» Він і не думав проминати заборонену зону.
Трималися біля самісінького берегового обриву. Ставало дедалі глибше, обриси дна внизу розтушовувалися у фіолетовому сутінку. Стіна пішла дуже нерівна, з виямками і розколинами, кожний її сантиметр заріс кольоровими коралами, губками, актиніями, устрицями. З нори виглянула довга і товста, у плямках мурена. Посунулась назад у нору, загородила вхід, роззявивши зубастий рот. Амара не витримав, дав їй шток, щоб цапнула, але та злякалася, відступила глибше. Радж показав йому кулак, і Амара кинувся наздоганяти його.
Доплив і бачить: Радж щось уважно розглядає в чорних заростях мадропорів на стіні. «Дивись…» — показує. Зверху, з поверхні тягнулися вниз три проводи, два товстіші, в чорній гумі, третій тонший, сплетений у дві сталки. Радж підчепив їх штоком — натягнуті туго. Показав Амарі вниз і перший перевернувся туди головою, бовтнув ластами.
Опускалися, а назустріч випливали, а може, тільки так здавалося, паралізовані риби — котра боком, судомно ворушачи хвостом, котра догори черевцем. Під берегом чомусь не темнішало, а світлішало, і це інтригувало, насторожувало. Ось уже те, що світліло, набуло обрисів нерівно приплюснутої арки, входу в грот.
Якась незатишність, тривога охопила хлопців. Захотілося озиратися на всі боки. Мізки ніби просвердлюються цією тривогою, у головах забив пульсуючий, розпираючий біль. У вухах задзвеніло і закололо. Кожний думав, що це йому тільки болить, нічого не говорили один одному. І ось побачили заслону, зіткану з безлічі сяючих повітряних бульбашок. Ніби сотні кулеметів, поставлених на дні в ряд, безупинно строчили вгору сяючими круглими кулями. На лінію вогню, під черги трасуючих потрапив великий оглушений окунь — і вмить розвалився на шматки. Ці шматки ворушилися, сіпалися вгору-вниз, потрапляли під нові кулі і розпадалися на ще дрібніші.
«Назад!» — посмикав Амара Раджа за плече. Але той уперто захитав головою, підігнув ногу, щоб вихопити з піхов крис. І тоді Амара рвонув його за плече дужче, аж розвернув до себе обличчям, постукав Раджу пальцем по тім"ю: «Збожеволів?!» Показав на свої вуха, схопився за голову і попрямував до виходу. Радж трохи проплив за ним, а потім відстав, виловив лівою рукою проводи. Поплив угору, пропускаючи проводи крізь кулак. Шток заважав, і Радж засунув його за пояс, а крис усе-таки вийняв, тримав у правій руці, збирався різонути по проводах. Амара, оглянувшись, замахав йому руками хрест-на-хрест — «Боронь боже!». Радж неохоче випустив проводи, неохоче сховав крис. Але раптом рухи його стали квапливими. Він випередив Амару, на ходу показуючи, ніби просовує нитку в голку і веде пальцями по нитці. Амара зрозумів: швидше пливти до того буйка на залізному стропі.
І, здається, випливли вже на лінію того буйка, а таки покрутилися, поки його побачили. Виринули, схопилися за іржавий прутик, один з двох прутиків, якими були з"єднані на торцях бочки. Разом зірвали маски, разом випхнули з рота загубники…
— Усе зрозумів? — Радж похлюпав на обличчя водою, витер з нього краплі.
ebooksa