— Радж, а що таке маестро?
— Досвідчений спеціаліст, майстер, талант у повному розумінні цього слова. А що?
— Нічого… — Янг усміхнувся сам собі. Ну, до майстра йому ще рости та й рости, може, всього життя не вистачить.
Але як поєднати те, що йому хочеться бути капітаном далекого плавання з сьогоднішнім бажанням? Що краще? Важко розібратись, коли тобі неповних дванадцять. А так не буває, щоб поєднувати одне й друге.
По хотілося зараз Янгові думати, де він візьме грошей на школу, потім на коледж, потім щоб вивчитися на капітана.
Штани купили на площі, навіть з пластиковим поясом. Янг відразу ж надів їх і став майже як панич. Радж жартома натиснув великим пальцем йому на ніс — угору, ніби отак задерся він від радості. Янг розчулено потерся йому об груди лобом.
Шукати Гугу довелося довго, блукати у човновому селищі, розпитувати. Човни стояли біля берега на приколі, рядами, багато їх було прив"язано і до крайнього, східного молу. Деякі трималися на якорі самостійно або були пришвартовані до інших човнів, але всі притискувалися якомога глибше у заводь між бетонним молом і пірсом-набережною; у затишок. Це мало рятувало, нічна буря позривала в багатьох будках-надбудовах покрівлі, склала стіни, і човнове містечко виглядало так, паче тут погосподарював якийсь хижий звір-велетень. Подекуди було чути стук молотків, скреготання пилок. Люди знову лаштували притулок… Радж і Янг перебиралися з човна на човен по містках-дошках або по бортах, розширених дошками, які нагадували кладки. Хапаючись руками за хисткі стіни й покрівлі, переступали з борта на борт, а човни хиталися й присідали, між бортами хлюпала вода.
Нарешті знайшли Гугу, він теж ремонтував свою покрівлю. Обличчя хлопця було болісно скривлене, білки очей пожовтіли. Говорив з ними і хворобливо усміхався, скаржився на біль у правому боці, мабуть, Судзір пошкодив печінку. Треба було б піти до лікаря, але де взяти грошей на візит, а потім і на ліки? Може, стихне біль, перестане… І поки говорив з Раджем і Янгом, його малі брати й сестри, хто трохи вдягнутий, хто зовсім голий, лізли йому на руки, на коліна, і він тільки лагідно відхиляв їх або, скривившись від болю, зсаджував, але не проганяв.
— Немає чим і почастувати вас… пробачте… — подивився сумно в очі Раджу, потім Янгу.
— Радж… — почав Янг, і той зрозумів, що треба все-таки говорити головне, для чого прийшли.
— Візьміть, ось… — Радж дістав з кишені пакетик цукатів, віддав дітям. — Гуга, а ти видужуй і приходь назад. А поки що Янг тебе замінить.
— Я не вернуся… Прийду тільки розрахуватися — і все.
— Ти пробач… Я винен, це через мене перепало тобі… — язик не слухався Янга: так погано він себе ще ніколи не відчував.
— При чому тут ти! Я давно збирався піти від Судзіра. І треба було йти, поки не покалічив… Ну, а це була остання крапля.
— А як же ти далі житимеш? — зітхнув Радж.
— Не загину. От одужаю трохи, ходитиму в порт з батьком. А якщо й здохну, то це навіть краще, ніж працювати у Судзіра.
— Я свого слова назад не беру: коли напитаю десь роботу, одразу ж повідомлю тобі. Ну, тримайся! — Потиснули йому руку, навіть поплескали по плечах. Гугу понурився, щоб приховати сльози.
— Дякую вам… Ви — як брати мені.
Попрощалися, того не знаючи, що ще раз, уже в темряві, доведеться пробиратися на цього човна. Нести добру звістку: побачили в «Летючій рибі» Амару, і той сказав, що його беруть уже офіціантом, а місце посудника він замовив для Гуги: Амара теж пам"ятав колишнє прохання Раджа.
Добре, що хтось пройшов під вікном з транзистором, а то Янг прокинувся б опівдні. Швиденько схопився, сунув під пахву Тота — і до дверей. Сніданку ніколи було чокати. «Я-я-янг, це ти?» — мляво пробурмотіла спросоння донна Тереза і перевернулася на другий бік.
ebooksa