Єва, він упізнавав її по трьох білих подряпинах-смужках на лівому боці за грудним плавцем, лащилася, як собака. Може, згадувала в цей час свою доньку Джейн? Може, людська дитина чимось заміняла малюка? Коли Янг довго залишався під водою, пірнала і вона, рострумом делікатно, але рішуче підштовхувала під живіт, під груди, щоб скоріше випливав. І вона, і Дора, і Бела, навіть могутній Дік (у нього з правого боку в нижній щелепі зуб сидів не в ряду, а ніби ступив крок до язика, а з лівого боку чотири зуби вже стерлися аж до коренів) любили тертися об Янга, брати його за литку зубами, проводити сюди-туди, ніби чухати. Коли першого разу отак зробила Єва, Янг з переляку смикнув ногу, і на литці зосталися багряні смуги від зубів. Дельфінки відчули запах крові, розтривожилися, заджеркотіли, як горобці. Може, ті, інші самки, докоряли Єві за необережність, а вона виправдувалася, що Янг сам винуватий, не треба так впадати в паніку. Наджеркотівшись, Єва підпливла до Янга, далася почухати себе під плавцями, сама тернулася щокою об його бік — ніби просила пробачення. Всі інші самки дружелюбно кружляли навколо, висовували з води голови, посміхалися на весь рот. Тут же і Дік плавав й аніскільки не хвилювався за свій гарем, не ревнував до Янга.
Бобі, коли Янг давав йому цілу невелику рибинку, не пірнав, щоб з"їсти, а брав делікатно за хвостика й підкидав так, що рибка робила тройне сальто і падала в рот. Нагулявшись, нахвалившись своїм умінням, Бобі з"їдав рибку — під водою, звичайно.
Малюк бачив, що під час вистави Судзір дає дорослим дельфінам рибу тільки тоді, коли ті правильно виконають якийсь трюк. І він ловив у воді то листик, то шматок медузи, ніс Судзірові або Янгові, роззявляв рот: «Дайте і мені!» Якось Бобі подав Янгові медузу, а натомість Янг нічого не дав. Бобі пірнув і так плеснув хвостом біля обличчя, що на Янга хлюпнув потік води. Виринув малюк після цього і насмішкувато дивився, як Янг відкашлюється.
У проміжку між першою і другою виставами Янг майже весь час хлюпався з дельфінами. Судзір щодо цього нічого не говорив, мовчки погодився. Привчив малого до сигналів-свисту. Варто було двічі довго і двічі коротко свиснути, а потім ще двічі коротко (за ритмом, ніби слова: «Ти де, Бобі? Пли-ви сю-ди»), і дельфіненя мчало стрімголов.
Посинілий, як дельфін, зголоднілий, вилазив Янг з басейну і тільки тоді згадував, що треба взяти маску з грубкою, тренуватися з нею. Радж відігрівав його гарячою кавою, запаси провізії в Раджа катастрофічно зменшувалися, на апетит Янг не скаржився. Добре, що донна Тереза знову, не дочекавшись їх у готелі, прийшла з візитом у дельфінарій. Пакунок з їжею цього разу був значно більший. Зворушено дивилася, як вони знищують котлети і ковбаски, особливо Тота: «Бідний собачко, як ти схуд… Зовсім зіпсуєш шлунок, а тут, мабуть, ветеринара немає. Янге, хлопчику мій, ти все-таки старайся приводити Тота на обід. І вранці годуй неодмінно, я зроблю деякі запаси в холодильнику. Бери, не соромся…» Янг згадав білу шафочку-холодильник біля стіни спальні в номері готелю. Не заглядав у неї ще жодного разу, а варто було б.
— Донно Терезо, не можу я у вас більше! Я вже на службі… Пошукайте собі когось іншого, — почав Янг проситися, щоб відпустила.
Але синьйора і слухати не хотіла.
— Як іншого?! Ой, що ти говориш — чужого взяти з вулиці?! Тота звик до тебе! У нього може бути нервовий стрес! Зіпсується шлунок, зіпсується характер… І в мене буде стрес! Я тебе полюбила. Мені буде дуже прикро, якщо ти нас залишиш! Навіть і не думай, чуєш?
І пішла. А Янг дивився їй услід, і хотілося плюнути зі злості. Чудовий Тота, потішний, він сам звик до нього. Але ж дельфіни! Він має тепер дельфінів! Одного Бобі, товстенького, ніби накачаного повітрям і зробленого з блискучої гуми, Янг не проміняє на десяток собачок. Тим більше таких розпещених, як Тота, безпомічних… От у Мансура був собака, оте собака! Ніхто з ним не няньчився, не брав на руки, хіба тільки, коли був цуценям. Бігав, де хотів, дружив з усіма хлопчиками, любив купатися, умів добре плавати. Мансур якось жартував, що скоро виучить його плавати наввимашки. «Ха-ха, собаку — наввимашки?!» Мапсурів собака завжди перший зустрічав рибаків на березі лагуни, за його поведінкою біргусівці визначали, чи все добре у рибаків і який улов. І рибаки любили його, одразу частували рибою.
Де хоч той Тота? А-а, заснув у затінку під кущем. Ну, хай поспить… Шкода, Раджа немає, поплив з туристами під воду, море трохи вже заспокоїлося.
Друга вистава давненько закінчилася, а третьої не буде. Зовсім засмутився Судзір: поліцейський, який приходив розслідувати крадіжку, сказав, що хай не сподіваються на швидкий і позитивний результат. Розслідування — справа тонка.
Судзір, випровадивши поліцейського, забрав з Раджевої комори «дипломат», переніс до себе в «резиденцію». Потім одяг гідрокостюм, акваланг і заліз під воду в басейн. Що він там робить — невідомо, але дельфіни вирують над ним, пірнають, випливають, гучно віддихаються.
Янг позбирав папірці на трибунах, знайшов у схованці ключ від Раджевої комори. Відімкнув, узяв на полиці маску з трубкою, ласти, знову замкнув і сховав ключ. Радж показував уже, як користуватися маскою і трубкою — теоретично показував, не заходячи у воду. А тепер Янг тренуватиметься практично. Не святі горшки ліплять, оволодіє і він цими штуками.
Натягнув ласти, застебнув ремінчиками і сам із себе розреготався: ну й шльопало мале! Якби ще рот до вушей, то був би на жабу схожий. Нахилився над бортом басейну, зачерпнув жменю води, промив скельце маски зсередини. Надів на очі й ніс, підсунув під ремінчик дихальну трубку, загнутий кінець повернув так, щоб зручно було брати в рот загубник. «Судзір біля північного кінця басейну… Ну, а я тут буду, коло місточка, і в рукаві. Вистачить і йому місця, і мені…»
Переступив поручень — шубовсть!
Вода з бульканням заповнила трубку. Виринув, виставив трубку, сильно дмухнув, видувши з неї воду. Одразу вдихнув повітря — і трохи не втопився: захопив трубкою і води. Страшенно кашляючи, задихаючись, зірвав з себе маску, вхопився за металеву драбинку, що вола з басейну. От чортівня… Легені розривалися від судорожного кашлю, боліло горло.
Янга впертості навчило життя — інакше нічого не доб"єшся. Віддихавшись, знову прилаштував маску з грубкою і поплив уже тихо, опустивши у воду тільки обличчя.
У воді сірий присмерк, каламуть. Він ніколи не думав, що в басейні і в рукаві аж до греблі така забруднена вода. Бідні дельфіни, як їм хочеться з цієї каламуті на полю і простір, в чистоту і прозорість! А люди спіймали їх, тримають у солоній калюжі собі на забаву… Абрахамс казав, що весь час працює помпа, подає свіжу воду, вода потроху замінюється. І щоб отакий незначний був результат?!
Тільки біля драбинки з басейну на дні посипано свіжим піском. А так дно скрізь вкрите мулом і баговинням, з"явилася навіть якась брудна лопушиста рослинність. А колись, певно ж, був чистий бетон. Валяються шматки цегли, каміння, осколки пляшок.
А яка ото темна торпеда летить назустріч йому? Дзьоб-рило так і цілиться прямо в обличчя, темніють оченята, могутньо працює угору-вниз хвіст… За якогось півметра «торпеда» стрімко злітає вгору, засвітивши білим животом. Янг піднімає з води обличчя і впізнає веселу морду Бобі. Дельфіненя уважно, з посміхом придивляється до скельця, здається, от-от підморгне: «Не сховаєшся, братику… Під будь-якою маскою впізнаю…»
ebooksa