— Тріада? — одним словом спитав Судзір. — Вона жартувати не любить. Краще їх не дратувати.
— А дідька лисого їм! Де я візьму стільки грошей? — Крафт трохи ворухнувся, подивився на Судзіра, ніби той міг підказати.
— Де, це вам думати. Ми ж не в курсі ваших фінансових справ.
— Містере Судзір, не заходьте більше в ту майстерню за сувенірами. І скажіть їм хай більше не виготовляють. Треба економити.
— Навпаки, будемо вручати не по три, а по п"ять на кожній виставі. Я сказав, щоб збільшили випуск. А почнемо економити на центах, то втратимо долари.
— Ум-м-м… — Містер Крафт заплющив очі.
— І в мене лихо. Хтось погосподарював уночі, обікрав. Магнітофон пропав з робочою стрічкою, усі речі перевернуті. Може, одна компанія діє? Треба дзвонити в поліцію! — швидко промовив Судзір.
Містер Крафт мугикав, не розплющуючи очей. Янгові здалося, що в голосі Судзіра немає вже ніякої тривоги.
«А може, Судзір і підкинув цього листа? І сам у себе вкрав магнітофон, щоб відвести підозру?» — Янг подивився на Раджа: чи так думає і він? Але на обличчі брата нічого не можна було побачити, і Янг сам злякався своєї думки. То що ж тоді виходить? Хто ж такий після цього Судзір?
— Лист прийшов не поштою. Підсунули під двері сьогодні вночі… — сказав Крафт безбарвним голосом. — Ніхто з вас нічого не помітив підозрілого?..
«Ні!» — похитали головами.
— Двері в коридор відімкнули, не ламали. Користувалися, мабуть, відмичками. У сторожа й питати не слід, нікому він ключів не давав. Окрім Гуги й мене, нікому не мав права, а тепер Янгу даватиме… Містер Судзір, а якого ото вам листа вчора подали з букетом? — несподівано запитав Крафт.
Судзір полоснув Янга ненависним поглядом.
— Хіба мало які записки можуть передавати жінки чоловікам! Або навпаки… Навіть лопотливий індик не розказує своїх інтимних секретів індичці, — сухо сказав він.
— Еге ж, а проте… Пробачте… Подзвоніть поліції самі, мене ще ноги погано тримають. А про записку від «Білої змії» не кажіть, а то можуть і не приїхати. Я знаю їх — всі вони там боягузи. О, якби це було в старій добрій Англії! Можна було б увесь Скотланд-Ярд на ноги підняти.
Судзір зайшов за стіл, переставив зручніше телефон. А поки переставляв і набирав номер, говорив:
— За успіх сьогоднішніх вистав я не ручуся. Дельфіни звикли до музичного супроводу… Може, варто відмінити хоч ранкову виставу, а провести репетицію зайвий раз?
— Відміняти будемо тільки тоді, коли, не доведи господи, не буде жодного живого дельфіна. Я ж не можу знімати капелюх, жебракувати біля воріт… Містере Судзір, вам доведеться самому сказати кілька слів про дельфінів. Що саме — не мені вас учити.
Янг перший шмигнув з кабінету. Треба було терміново готувати рибу. Де той копун Абрахамс ходить, чи хоч підвіз свіжу?
Янг помітив: Судзір задоволений. Але й стривожений: чому так легко йдуть дельфіни на контакт з Янгом, а з ним — туго, не допомагає іноді й риба? Може, дельфіни просто люблять дітей — хоч своїх, хоч людських?
ebooksa