— Ти гад, німцям Україну вже раніше продавав і тепер знову продаєш з потрухами.
— Громадянине слідчий, у вас немає жодних доказів, — солідно заперечував Фішка.
— А зброя? Зброю в тебе знайшли? Радянських людей убивав, паразит!
— Зброю я носив для самооборони. Захищатися від тих за кого ви мене вважаєте.
— З армії дезертирував?
— Я баптист. Ухилився від служби в армії не з політичних мотивів, а з релігійних переконань.
— Бог у тебе не з хрестом, а із свастикою. Ти ж ешелон підірвав з людьми!
— Звідки це в вас такі невірні відомості?
— Та ти ж сам хвалився!
— Кому?
— Мені.
— Де? Коли?
— Та в бараку, недавно. Чого мружишся?
Вайс вирішив втрутитися, сказав суворо:
— Курсант Гвіздок, ви повинні користуватися тільки тими гаданими доказами, які ви одержали при затриманні… — Фішці зауважив повчально: — До речі, не забувайте, що радянські органи, затримавши, можуть зажадати всі матеріали, які стосуються вашого минулого, Тому можливі й такі запитання. Для плодотворнішого тренування викладіть курсантові Гвіздкові хоча б основні факти, які свідчать проти вас, з тим, щоб, коли він зверне їх проти вас, ви спробували знайти контраргументацію.
Фішка, щулячись, зітхаючи, почав перелічувати Гвіздкові свої минулі діяння.
Гвіздкове обличчя стало сіре, напружене, очі злісно блищали.
Вайс начебто цілком зосередив увагу на другій парі, а сам, стоячи спиною до Фішки, вслухався в перелік деяких його лиходійств, які той вирішив розкрити для тренувального допиту.
Потім Вайс перейшов до нової пари. Той, що розігрував роль слідчого, занудно витягував у допитуваного:
— Ні, ти мені до пуття скажи, чому ти їм продався, проти своїх пішов?