— Як блювотне.
— А тобі мене такою грубістю за самолюбство не вщипнути. Ні. Хочеш — давай плюнь! Утруся, й нічого. Якщо тільки ти не заразний. Плювок — це тільки так, видимість. А от коли ти мене де-небудь захочеш фізично… Тут я теж тобі самооборону не виявлю. Але начальство точно знатиме, хто мені пошкодження зробив. Оскільки я тепер на їхньому інвентарному обліку.
— У нас одного такого в таборі у сортирі задушили, — сказав Гвіздок роздумливо.
— І даремно, — заперечив Денисов. — Убили одного, скажімо, провокатора. А за його мерзенну душу десятків зо три хороших людей потім постріляють. Я завжди був проти такого. І можна сказати, що чимало хороших людей врятував тим, що одвертав од нього.
— Доносив?
— Та ж всього на одного, на двох, що замишляли. А зберігав цим життя десяткам. Вдумайся. І вийде благородна арифметика.
— Кусок ти…
— На словах зачіпай мене, як хочеш. На грубощі я не піддатливий. І тебе назад ними не зачіпатиму. Бо мені кожна людина — людина. А не скотина, не тварина, хоч я теж до них ставлюся з любов"ю. І при мені завжди кіт жив. І коли хочеш знати, то за ним я сумую, згадую. А люди — що ж. Люди скрізь є, і всі вони люди, і кожен на свій копил.
— І довго ти за Радянської влади жив?
— Звичайно, як усі, — з самої дати народження до сімнадцятого липни цього року, коли ми накрилися, — охоче відповів Денисов.
Гвіздок сказав замислено:
— От я б з тобою на завдання в напарники пішов: людина ти розсудлива, з тобою не пропадеш.
— Ні-і, — одказав Денисов. — Проти тебе в мене особисте заперечення.
— А чим не годжуся?
— Уколошкаєш ти мене — і все, і сам застрелишся від жалю.
— Чого б це?
— А так, очі в тебе дикі. Німець, він до нас тупий, не розбирається. А я відчуваю — пережинаєш. До своїх не подасися, ні. Цього я не кажу, Зовсім ні. Прийдеш, припустімо, до властей: мовляв, здоровенькі були, дозвольте покаятися. А тебе — цап в НКВС. Можуть і зразу, без гри в піжмурки, а можуть і змилосердитись — дадуть четвертак. — Сказав докірливо: — Знайдуться серед нас, я гадаю, наївняки з мрією в штрафниках свою провину спокутувати. Мрія дитяча. На то він і «караючий меч» у руках пролетаріату, щоб таких, як ми, наївняків, укорочувати.
Гвіздок спитав:
— Тобі за таку агітацію сигаретами видають чи жиром?
— Ні-і, я добровільно. — Тривожно спитав: —А що, хіба добавку дають за правильну бесіду?