Той недбало кинув його на стіл, трохи підвівся і, подаючи Вайсові руку, мовив:
— Сподіваюсь, якщо ви й падалі будете такі ж справні, ваша фотографія, можливо навіть найближчим часом, знадобиться для цього документа.
Вайс потиснув простягнуту йому руку, вклонився і рушив до дверей.
Раптом його зупинили:
— Чому ви не доповіли партії про деякі злочинні дії капітана фон Дітріха? — спитав Шелленберг.
Вайс швидко обернувся і твердо відповів:
— А тому, що мій безпосередній начальник пан фон Лансдорф не давав мені про це ніяких вказівок.
— Ви не виконали обов"язку наці.
— Я керуюсь насамперед своїм службовим обов"язком.
— Ви хочете сказати, що, існує якась різниця між обов"язком перед партією і службовим обов"язком?
— Я цього не казав, — відповів Вайс.
— Проте я вас так зрозумів.
— Ви хочете так мене зрозуміти? — спитав Вайс.
— А ви не хочете, щоб я вас так зрозумів?
Йоганн знав, що в Шелленберга взаємини з Гіммлером дуже добрі, а з Борманом — мало не ворожі. І наважився на страшно сміливий вчинок. Ступивши крок вперед, заявив:
— Так, ви мене правильно зрозуміли, мій бригаденфюрер.
Шелленберг стиснув зуби, гострі щелепи ще різкіше виступили на його жовтуватому обличчі. Він довго мовчав, не відводячи допитливого погляду від Вайсового обличчя, потім несподівано усміхнувся, сказав приязно:
— Пан фон Лансдорф — мій друг, і його доброзичлива думка про вас стала ще однією причиною того, що віднині ви значитиметесь у моєму особистому списку як Фред. І я відповім вам довір"ям на ваше довір"я. Не виключено, що найближчими днями фюрер, можливо, підпорядкує абвер рсйхсфюрерові. Таким чином, ви матимете змогу знову зустрітися з деякими своїми попередніми товаришами по роботі, зокрема і з капітаном фон Дітріхом. — І Шелленберг знову, цього разу значуще, міцно, потиснув Вайсові руку.
Коли Йоганн розшукав у саду Густава, той з його обличчя зразу догадався про результати зустрічі з шефом і теж рішуче, навіть з деякою гарячністю, потиснув йому руку.
У ресторані «Золотий олень» на вимогу Густава вони розпили на честь Вайсових успіхів пляшку старого колекційного вина. І сам заплатив за нього, хоч таке марнотратство не було звичне навіть серед близьких друзів: офіцери розвідки в таких випадках завжди розплачуються кожен за себе.