— І давно ви чекіст?
— Маю велику вислугу літ.
— Ви справді лікар?
— Це мій другий диплом, — гордовито сказав професор. — Перший я одержав у тридцятому році, коли закінчив істфак. Схильність до медицини виявив у собі пізніше, а освіту набув у Мюнхені. — І враз круто змінив тему розмови: — До речі, як ви оцінюєте поразку німців під Сталінградом? — спитав він.
— Я боявся, що викрию себе, не зможу приховати радість і на цьому провалюсь.
— Ні, з точки зору німця.
— Ну що ж, — нерішуче сказав Йоганн, — як величезну поразку вермахту, цілковитий провал плану «Барбаросса».
— А з політичного боку?
— Так само.
— А от, уявіть собі, гітлерівська пропагандистська машина використала катастрофу під Сталінградом в іншому плані. Перетворила її на пропагандистську акцію, звернену до реакційних правлячих кіл союзників.
Ви знаєте, Гітлер, приголомшений поразкою, не міг цими днями виступати, його промову прочитав по радіо Герінг. Чули цю промову? Не довелося? Шкода! Вся вона була звернена до Уолл-стріту й Сіті. Гітлер розписував свої заслуги як єдиного рятівника західної цивілізації від більшовицького варварства. А Геббельс, далі розвиваючи цю думку, заявив: «Ясно, панове, що ми неправильно оцінювали воєнний потенціал Радянського Союзу! Тепер він вперше відкрився нам у всьому своєму кошмарному розмірі. Сталінград був і є великим сигналом тривоги… Залишилося тільки дві хвилини до дванадцятої» — тобто до повної поразки Німеччини. А ця триденна жалоба після ліквідації оточених під Сталінградом військ? Ви розумієте, навіщо це? Перетворити загибель своїх солдатів на знаряддя пропаганди, щоб налякати правлячі верхи союзників могутністю Радянської країни. Допомогти реакційним колам Америки й Англії породити у своїх країнах хвилю антикомунізму і підготувати, таким чином, грунт для віроломного сепаратного миру. І, за нашими відомостями, дії гітлерівської пропаганди були небезуспішні. Таємні дипломати союзників надзвичайно пожвавішали. Аллен Даллес перекочував до Берна з цілим розвідувальним штабом, і безліч посланців німецьких розвідслужб, з якими у Даллеса давні довірчі взаємини, протоптали до нього стежки.
— Так, — сказав Вайс, — я це знаю.
— Не забудьте, — попередив професор, — що союзники прислали в Німеччину цілу армію розвідників. І знаєте, що вони тепер роблять? Вивчають настрої німецького народу, сили Опору. Але зовсім не для того, щоб допомогти рухові Опору хоч би зброєю. Ні. Хочуть з"ясувати, чи не буде цей рух заважати намірам союзників зберегти Німеччину після її поразки як імперіалістичну державу, ворожу Радянському Союзові. За нашими відомостями, Даллес заклопотаний тим, щоб вермахт і після поразки зберіг сили, здатні придушити революційний рух у країні.
Отже, Даллес представляє ті американські кола, які розробляють тепер не так плани наступу на другому фронті, як плани придушення революційних сил німецького народу після поразки Гітлера, і, як виплескав ваш підопічний американський розвідник, хочуть змінити вивіску Гітлера на іншу. Ненависть американського і англійського народів до Гітлера така велика, що Даллес, здається, ладен сприяти замахові на його життя, щоб потім домовитися з тією самою фашистською фірмою, яка, проте, діятиме вже під іншою вивіскою. І цілком імовірно, що Герінг, Геббельс, Гіммлер були б щасливі подарувати рейхові своє ім"я для цієї мети.
— Так, — замислено промовив Вайс. — Усе це, мабуть, так і є…
— Слово «мабуть» — погано слово, — сердито перервав його професор. — Я кажу, спираючись на факти й докази. І наше з вами завдання — дати Центрові документи, які з вичерпною і невідпорною повнотою свідчать, що між союзниками і опозиційними групами рейху ведуться переговори про сепаратний мир. Як бачите, тепер ми з вами маємо попрацювати на Німеччину. На майбутню Німеччину. Ну як, не заперечуєте? — Додав з усмішкою: — Може, ви гадаєте, що я, як історик за освітою, мислю в цьому питанні історичними категоріями? Але мій досвід чекіста підтверджує: таке мислення споріднено з обов"язком, який я виконую. Запобігти новій змові проти народу, що вже став жертвою фашистської змови, — значить врятувати його. Я думаю так.
Якийсь час вони мовчали. Після тривалої паузи професор знову заговорив:
— Я вам розповів про свою сім"ю і тим порушив правила конспірації. Та зробив я це навмисне. Думка про те, що я тут не один, що найменша моя необачність може призвести до загибелі найближчих мені людей, надихає мене, коли можна так сказати, на величезну обережність. — Професор усміхнувся так, ніби мав щось попросити. — І тепер я сподіваюся, що ви також поводитиметесь обачно. Адже, розповівши вам про свою сім"ю, я немовби довірив вам її долю. Я знаю, що ви трохи надмірно схильні діяти самостійно, часто захоплюєтесь, але вірю: ви зрозуміли, чим я тепер зобов"язую вас неодмінно продумувати кожний ваш крок на шляху до наміченої цілі.
Щирі слова старого чекіста вразили Йоганна своєю великодушністю, проникливою турботою і довір"ям — найвищим, на яке може піти людина мужня, сильна, непохитно відчуваючи ці ж самі риси у своїх друзів.
Гуго Лемберг знову запросив до себе Вайса і знову прийняв його в батьковому кабінеті. Йоганн помітив, що з книжкових полиць зникли матеріали та книги про Радянський Союз.