Вайс машинально кивнув, трохи приголомшений: він не сказав полковникові ані слова про методи вербування.
На прощання Штауфенберг подав Вайсові ліву руку і сказав:
— Я був би радий знову зустрітися з вами.
Але їм не довелося більше ніколи побачитись.
Протягом досить тривалого часу Йоганн виконував функції кур"єра у прикордонних швейцарській або шведській зонах. Щоразу якийсь чоловік, спеціально довірений агент, підходив до його машини, сам ховав пакет у сейф, вмонтований у машину, і замикав своїм ключем. Другий ключ був у Густава. Третій ключ Вайс одержав від професора, коли йому пощастило зняти зліпок: начебто бажаючи виявити люб"язність до агента, він узяв з його рук ключ і відчинив ним дверцята сейфа.
Тепер Вайса на маршруті зустрічали професорові люди. Він відчиняв сейф, на ходу передавив пакет і трохи повільніше їхав далі. У певному пункті його доганяли і так само на ходу повертали пакет. Невиправдані затримки могли породити підозру: Вайс знав, що встановлений у його машині прилад фіксує на стрічці всі зупинки. Знав він також, чим загрожує будь-яка необережність у техніці розкривання пакета і виймання звідти документів. Знали про це і професорові люди. Проте Йоганн не встигав навіть розглянути їхні обличчя — так швидко все відбувалося. І тільки одного разу зв"язковий, з шаленою швидкістю наздогнавши Вайса на мотоциклі, встиг шепнути, що чимало документів, одержаних від нього і переданих через Центр Радянському урядові, стали у великій пригоді. У документах містилися незаперечні докази того, що деякі довірені особи правлячих вашінгтонських та лондонських кіл перейшли на шлях віроломства і неприпустимо порушують зобов"язання, що їх взяли на себе глави союзницьких урядів. І глави урядів США й Англії змушені були признати це.
Які то були документи, Вайс не знав. Можливо, фотокопії матеріалів з умовами, що на них пропонував союзникам укласти сепаратний мир той чи інший правитель рейху — Гітлер, Гіммлер, Герінг, Геббельс, Ріббентроп; можливої меморандуми про склад майбутнього уряду, представлений союзникам імперськими групами, настроєними опозиційної до Гітлера. Хоч би які різні були ці групи, всі вони сходилися на тому, що найбільша небезпека і для союзників, і для рейху — вторгнення Радянської Армії на німецьку територію і революційна боротьба німецького народу за нову Німеччину. І всі вони вбачали порятунок тільки в капітуляції перед західними державами і встановленні в Німеччині уряду військової диктатури. Про це казав Йоганнові і Гуго Лемберг.
Йоганн знав, що кожен з правителів імперії вів секретні переговори потай від інших. Так само діяли й інші опозиційні угрупування. І всі, хто вів ці переговори, стежили одні за одними. І заради того, щоб вивідати ціну, пропоновану союзникам за капітуляцію кожною іншою групою, ладні були викрасти, закатувати, навіть убити будь-яку людину, яка хай і непричетна до цієї торгівлі, але бере у ній участь у ролі кур"єра чи зв"язкового. А ті, що призначали ціну, були недосяжні, їм нічого не загрожувало.
Різного часу двох кур"єрів таких груп спіймали агенти гестапо, коли один з них перетинав швейцарський, а другий — шведський кордон. Документи, які вони везли, потрапили до Гіммлерових рук. Однак кур"єрів не стратили. Вони були засуджені тільки як спекулянти за незаконний провіз золота. Звідси Вайс зробив висновок, що Генріх Гіммлер знає про діяльність опозиційних груп, але чогось не вважає за потрібне припинити її.
Вайсові не було відомо, що серед пакетів, які він передавав зв"язковому, щоб з них могли зняти фотокопії, був запис розмови одного німецького агента таємної дипломатії з Даллесом. Ішлося про можливого главу майбутнього нового німецького уряду. І Даллес назвав ім"я Генріха Гіммлера. Він висловив думку, що Гіммлер, тепер друга після Гітлера людина в імперії, міг би стати згодом першою. Озброєний величезним досвідом нещадного насильства, Гіммлер успішніше, ніж будь-хто інший, зуміє придушити всякий демократичний рух у країні, можливий після капітуляції.
Зате Вайс знав інше: начальник відділу безпеки гестапо обергрупенфюрер Мюллер прагне посісти посаду рейхсфюpepa; недавно він арештував агента, який віз депешу Гіммлера до Даллеса. Зміст цієї депеші Мюллер повідомив Гітлерові. Все-таки Гіммлер якось викрутився. Але тепер Мюллер і Гіммлер ненавидять один одного. Мюллер вистежує кожну довірену особу Шелленберга, бо саме Шелленберг з наказу рейхсфюрера, який йому дуже довіряє, веде таємні переговори від його імені.
59
Йоганн несподівано дістав наказ виїхати до Берна. Густав показав йому фотографію і сказав:
— Ви будете цілком підпорядковані цьому чоловікові або тому, на кого він вам укаже. Ви повністю відповідаєте за його безпеку. Тому ви мусите визначити, чи не стежать за ним, і будь-якими способами ліквідувати цього спостерігача, хоч би хто він був. Можливо, що стежить ціла група. Ну що ж, я однаково покладаюсь на вашу мужність, — твердо заявив Густав. — Якщо при цьому ви примудритесь залишитися живим, можете за свою дальшу долю не турбуватись. Хоч би навіть швейцарський суд засудив вас до страти за вбивство, — нам зовсім не важко буде добитися для вас волі. Швейцарський уряд добре знає: якщо фюрер не вважав за доцільне окупувати цю країну, то для цього були особливі міркування, — ми використали й будемо використовувати її у своїх цілях. Запам"ятайте: ті люди, які стежитимуть за особою, дорученою вам, могли дістати такі самі вказівки відносно вас, як я дав вам відносно них. Гадаю, що ви людина достатньо тямуща і зрозумієте, що вони не належать до агентури наших воєнних противників. Тому будьте обережні там з нашими співвітчизниками. Повторюю: хоч би ким вони були і хоч би з якого, навіть найкращого, боку ви їх знали. Не забувайте про це ані на хвилину. Ви одержуєте велику суму в англійських банкнотах, але, — усміхнувся Густав, — можете не боятись: у зв"язку з тим, що ваше завдання надто важливе, це будуть справжні вироби лондонської скарбниці. — Спитав: — Адже ви були поранені? Тож ви можете пройти там курс лікування. Добре заплатіть лікареві, то він знайде, від чого вас лікувати…
Транспортний літак «Люфтганзи» доставив Вайса на світанку в Цюріх. Того ж дня він дизельним експресом приїхав до Берна і оселився в готелі. Він мав голландський паспорт, а документи свідчили, що він німецький політичний емігрант. Однак ні портьє, ні швейцарська поліція не вимагали, щоб він пройшов реєстрацію.
Тихе, лагідно-спокійне місто, здавалося, відокремлене від збуреного війною світу століттями бюргерського достатку, скидалося на заповідник. Городяни жили так, як і десять, двадцять, тридцять років тому.
Місто чиновництва та посольств. Пристановище розвідок і розвідників, які в міру своїх здібностей переймали від бернців їхню неквапливість, бундючну чемність і ощадливість до кожного франка — найстійкішої на той час валюти у світі.
Вайс узяв напрокат у готелі старенький двомісний спортивний «Фіат»-фаетон і повільно їздив ним по місту, вивчаючи вулиці не стільки з пізнавальною метою, скільки для того, щоб не зазнавати утруднень, коли доведеться опікувати довірену йому людину. Незабаром він виявив свого підопічного. Той оглядав старовинну бернську ратушу, побудовану в чотирнадцятому віці.
Це був чоловік похилого віку і аристократичної зовнішності. Він так вільно говорив по-французькому із своєю молодою супутницею, що його можна було прийняти за француза.
На фотографії, яку Густав показав Вайсові, цей чоловік мав куці гітлерівські вусики щіточкою, а тепер на його губі закручувались значно довші кайзерівські вуса. Після Сталінграда багато хто з літніх берлінців став відрощувати вуса за давнім монархічним зразком.