— Оцей дозволив собі штовхнути мене кулаком у груди! Ось мій партійний значок. Я наказую негайно провчити зухвалого тут-таки, на місці! Дайте мені пістолет, я сам…
Підійшов старшина військовополонених. Високий, сивуватий, із строгим виразом інтелігентного обличчя. Спитав охоронника німецькою мовою:
— Що сталось?
Охоронник сказав:
— Оцей ваш ударив у бомбосховищі пана радника.
Старший повернувся до сутулого в"язня:
— Василю Ігнатовичу, це правда?
Сутулий відповів похмуро:
— Спочатку поранених, потім дітей, жінок. А він, — кивнув на радника, — усіх розштовхував, хотів вилізти перший. Ну, я його закликав до порядку. Справді, стукнув.
— Ви порушили правила, — спробував пояснити радникові старший, — спершу годиться поранених, потім…
— Я сам є головний у цьому будинку! — закричав радник. — Нехай російські свині не вчать мене правил! — І спробував витягти пістолет з охоронникової кобури.
Вайс ступив до радника:
— Ваші документи.
Радник із задоволеною усмішкою дістав бумажник, вийняв посвідчення.
Вайс, не розкриваючи, поклав його в кишеню, сказав коротко:
— Районне відділення гестапо вирішить, чи повернути вам його, чи ні.
— Але чому, пане офіцер?
— Ви намагались у моїй присутності обеззброїти чина охорони. І матимете за це належну кару. — Обернувшись до охоронника, кинув зневажливо: — І ви теж добрі: у вас відбирали зброю, а ви поводилися при цьому, як боягуз! — Записав номер охоронника, наказав: — Відведіть затриманого і зробіть доповідь про його злочинні дії. Все!
І Вайс пішов би звідти, якби в цей час до руїн не підкотила машина і з неї не вискочив Зубов. Костюм його був запорошений цегляним пилом.
Старшина військовополонених виструнчився перед Зубовим і доповів по-німецьки: