— Але вона абсолютно секретна.
— Чорт з нею. Тоді — список. Я знаю Німеччину, зрозумію і без карти.
— Але це неможливо з тих самих причин.
— Ну, — Вайс підвівся. — Тоді бажаю вам успіхів у вашому подвигу.
— Стривайте, стривайте, — вже здаючись, зупинив його Дітріх. — Добре, я ознайомлю вас із списком шкіл. — Відкрив вогнетривку шафу, вийняв кілька липнучих до пальців аркушів цигаркового паперу.
Вайс прочитав:
«1) Орденський замок Орденсбург.
2) Орденський замок Зонтлофей (Баварія).
3) Орденський замок Бюлов (Померанія).
4) Орденський замок Фогельзанг близько Гемюнд (Ейфель).
5) Замок Поттербрут близько Санкт-Пельтен (Австрія).
6) Академія керівників молоді в Брауншвейгу.
7) Школа партійних керівників у Зальцбурзі.
8) Орденський замок Крессінзее близько Фалькенбурга (Східна Пруссія)».
Вайс повільно закурив, глибоко затягнувся і, наче тішачись сигаретою, відкинувся на спинку дивана. Зараз він напружено працював: зосереджено запам"ятовував назви шкіл. І недбало повернув список, коли переконався, що вони міцно закріплені н пам"яті.
— Власне, — сказав Вайс, — на Бісмаркштрасе у нас докладніші відомості про нашу дислокацію. Я дуже шкодую, Дітріх, але, видно, ви вважаєте мене за офіцера вермахту. Невже ви не розумієте, що ми, співробітники шостого відділу СД, маємо незрівнянно серйозніші відомості про цілі та зусилля фюрера, ніж ви? — Заявив твердо: — Я повинен мати міцні гарантії, повинен бути впевнений, що ви не кинулись в авантюру розпачу, а робите справді добре обмірковане і надійно забезпечене діло, від якого може залежати майбутнє нової великої Німеччини. — Додав лагідніше: — Ви маєте переконати мене в цьому, хоча щоб вам було ясно: я не відчуваю ніяких сумнівів у безсмерті тисячолітнього рейху.
— Вайсе, — покірно сказав Дітріх, — але, будь ласка, не сьогодні.
— Але чому? Ви повинні зрозуміти мою наполегливість. Тепер, у ті дні, коли вирішується доля Німеччини, кожен з нас вирішує і свою власну долю. Можливо, повернувшись на Бісмаркштрасе, я одержу завдання і, як це бувало не раз, вже післязавтра буду в найнесподіванішій для себе країні. І залишусь там надовго. Тому, перш ніж вийти звідси, я попрощаюсь з вами, може, назавжди.
— Добре, Йоганне, — сказав Дітріх. — Ми поговоримо, але зараз я повинен перекласти деякі папери із свого сейфа в особистий сейф Лансдорфа. Ви не заперечуєте, якщо вам доведеться зачекати?
— До ваших послуг, — відповів Вайс.