— Я майже нічого не їм.
— Може, кілька листочків салату?
— Тільки щоб зробити вам приємність. Налийте, будь ласка, вина. — І вперше уважно глянула на нього. Спитала: — Ви фронтовик?
Йоганн заперечливо мотнув головою.
— Нічого, ви ним будете, — твердо пообіцяла Ангеліка. Звела очі, сказала багатозначно: — Але майте на увазі, несміливих і невмілих вбивають в першу чергу.
— Навіщо ж такі похмурі думки за веселим столом! — автоматично зауважив Йоганн.
— А мені таких не жаль. Ніколи! Я не можу жаліти тих, хто не хоче чи не вміє воювати.
Спочатку така одвертість здалася Йоганнові підозріливою. І він сказав єлейно:
— Усі ми смертні, фрейлейн, але душі наші безсмертні. І там, нагорі, — він звів до стелі очі, — жде нас Всевишній…
— Дурниці! — гидливо кинула дівчина. — Ніхто ніде нас не жде.
— Ангеліко! — ласкаво нагадала з протилежного кінця столу фрау Бюхер. — Поклади, будь ласка, панові Вайсу оцей шматочок. — І несміливо глянула на доньку.
Ангеліка й голови не повернула в її бік. Насилу розтуляючи бліді губи, спитала:
— О, я можу ще позалицятися до чоловіка. Чи не так? — Повагавшись, сказала серйозно: — Ми з вами люди одного покоління. У наших батьків поразка в тій війні вбила душу. Це в одних. У інших — забрала життя… — Додала з усмішкою: — Мені ще пощастило: мама казала, що в ті роки народжувалися немовлята без пігтів і волосся — потвори. І в матерів не було молока, дітей вигодовували штучно. Такі собі вагнерівські гомункулуси. І ми маємо право мстити за це. Так, мстити, — твердо повторила вона. — І я хотіла б служити в допоміжних жіночих частинах, щоб відомстити за все.
— Кому? — поцікавився Вайс.
— Усім. Усім.
— Ви член Спілки німецьких дівчат?
— Звичайно, — рішуче відповіла Ангеліка й так мотнула при цьому головою, що пишно волосся, кольору осінньої трави, розсипалося по плечах. Поправляючи зачіску, вона сказала: — Але я не люблю слухати радіо. Ненавиджу крикливих дикторів. Ми маємо право говорити з усім світом навіть пошепки, але весь світ повинен з благоговінням слухати нас.
— Вибачте, фрейлейн, але я майбутній солдат і вважаю: команда повинна бути голосна.
— Виходить, я теж повинна кричати, — всміхнулася Ангеліка.
— Якщо захочете мною командувати…