Йоганн прийшов у порт тільки тоді, коли пасажирське судно, на якому була Ліна, вже знімалося з рейду.
З палуби великого білого пароплава долинала музика. Базальтового кольору хвилі важко бились об палі причалів.
Стоячи на холодному мокрому вітрі, що обдував гірким водяним пилом, Йоганн з тугою і хвилюванням думав, що, мабуть, вже ніколи не побачить Ліну. Який же залишиться він у її пам"яті?..
Зараз, сидячи у цій кімнаті і дивлячись на Ангеліку, він не відчував ані найменшого хвилювання і спокійно, старанно продумував, як йому далі поводитися в цією дівчиною, щоб привернути її увагу й викликати в неї бажання покровительствувати йому. Це було б так корисно зараз! Звичайно, фрау Дітмар розмалювала тут усі мислимі і немислимі достоїнства Вайса, опікаючи його, вона щиро пишалася ним. Але що саме може викликати симпатії в Ангеліки?
Вайс помітив підкреслену шанобливість усіх гостей до цієї дівчини. Навіть її мати, ця владна жінка, запобігала перед нею. А та сприймала все як належне.
Тим часом подали десерт. Вайс знову опинився поруч з Ангелікою.
— Як вам подобається Ліцманштадт? — недбало спитала Ангеліка, немовби тільки зараз помітивши свого сусіда.
— Якщо вам він подобається, я ладен згодитися, що це чудове місто.
— А він мені не подобається.
— Тоді — й мені теж.
Ангеліка звела брови:
— У вас немає своєї думки?
Йоганн, сміливо дивлячись в обличчя Ангеліці, сказав:
— Мені здається, фрейлейн, що ви звикли до того, щоб у вас у домі всі поділяли вашу думку.
— Ви так про мене думаєте?
— Мені так здалося.
— Ви, певне, з тих, хто гадає, що жінка повинна тільки акомпанувати голосові чоловіка.
— Але ви не з таких.
— Так, ваша правда. Я навіть сама перед собою не люблю визнавати свої помилки.
— Бісмарк твердив: «Дурні кажуть, що вони вчаться на власному досвіді, я вважаю за краще вчитися на досвіді інших».