— Бачу, ви начитаний!
Вайс знизав плечима:
— Книги — добрі порадники. Та навіть тисяча порад не замінює тисячі пфенігів.
— Слушна думка. Вам подобається в нас?
— Я б міг сказати, що найбільше мені тут подобаєтесь ви. Але я цього не скажу.
— Чому?
— Ви виявили мені гостинність, і я маю бути вдячний за це фрау Дітмар. Очевидно, вона вам казала про мене й просила про щось для мене.
— Можливо.
— Отож коли б я вам сказав, що ви тут мені наймиліша, ви подумали б, що я лицемір.
— А ви, виявляється, досить прямодушна людина.
— Я радий, коли ви це зрозуміли.
— Ви гадали, я здатна таке оцінити?
— Саме на це я й сподівався.
— Але ж ви бачите мене вперше — звідки оця впевненість?
— Інтуїція, — сказав Йоганн.
— А що, коли ви помиляєтесь?
Йоганн розвів руками:
— В такому разі, якщо в мене будуть коли-небудь діти, тато в них — шофер. Тільки й того.
— А вам хотілося б, щоб їхній батько був генералом?
— Як накажете, фрейлейн, — пожартував Вайс.