Канаріс, начальник обперу, добре знав Штейнгліца, його вади і його сильні сторони.
Слабістю Штейнгліца було марнославне прагнення добитися визнання пінного офіцерського корпусу. Сильною стороною — готовність на будь-яку підлоту заради цього. Сюди слід додати величезний досвід і сміливе вміння добиватися мети всілякими засобами, колекція яких була в нього унікальною і перевіреною на багатьох людях, що одійшли в небуття за обставин вельми загадкових.
Ставши шофером майора, Йоганн у перші ж дні засвоїв одне: цей вилощений чоловік, з рідко кліпаючими совиними очима і сухим, майже безгубим лицем, що не дозволяв собі жодного зайвого руху, — зараз для нього і найбільша небезпека, і найбільша надія.
Наслідуючи Канаріса, Штейнгліц говорив м"яко, тихо, скрадливо, намагався працювати за улюбленим висловом свого шефа: «Людина стане на вашу точку зору, якщо ви не дратуватимете її, тільки тоді вона може виявитися розсудливою». Сам Штейнгліц був не здатний самостійно виробити власну точку зору. Сила його переконаності полягала у відсутності будь-яких переконань. Його життєвий досвід професіонального шпигуна підтверджував, що в усі часи історії Німеччини люди його професії становлять особливу касту і які б політичні зміни не відбувалися в країні, хто б нею не управляв — Гогенцоллерни, Гінденбург, Гітлер, — військовий генералітет і кадри професіональних розвідників зберігаються в священній недоторканності.
Доручені завдання Штейнгліц розробляв з педантичною скрупульозністю, застосовуючи системи планування, які він старанно вивчив в архівах кримінальної поліції. Методику і прийоми операцій він запозичив з практики найвидатніших професіональних злочинців.
За спиною в Акселя Штейнгліца було кілька майстерно організованих убивств. Але він не знав ні мети цих убивств, ні того, хто були його жертви. Та й не цікавився цим. Він займав тоді незначну посаду і дисципліновано виконував завдання за вказівкою тих, хто займав вищі посади. Він працював, щоб завоювати таке становище, яке дало б йому змогу робити такі вказівки іншим. І він досягнув такого становища, щоправда, в досить зрілому віці. Але його кар"єра була потьмарена обставинами, які свідчили, що самого тільки професіонального старання для успішної шпигунської діяльності все-таки не досить.
Похмуру чотириповерхову будівлю № 74/76 на вулиці Тірпіцуфер у Берліні, де містився абвер, Аксель Штейнгліц вважав за храм Всевишнього, за храм володаря шпіонажу імперії, яким не без підстав здавався йому Канаріс, таємний покровитель убивць Карла Лібкнехта й Рози Люксембург. Під час першої світової війни, коли Канаріса заарештували в Італії як німецького шпигуна, йому вдалося задушити тюремного священика і в його одязі втекти. Сивий червонощокий здоровань, демократично компанійський, балакучий, з манерами розбалуваного пана, що афішує свої дивацтва і зворушливу любов до свійських тварин, колекціонує твори мистецтва, любить музику й ніжно ставиться до сім"ї, він по-батьківськи і з цілковитим знанням справи вчив своїх агентів уміння умертвляти людей. Він цінував у агентів професіональну вишколеність і не полюбляв тих, хто виявляв схильність до самостійних рішень, чим би вони не диктувалися.
Та, крім абверу, іноземним шпіонажем посилено займалися ще й гестапо, служба безпеки, так звана СД, і агентура Ріббентропа.
Гітлер заохочував конкуренцію між ними, але особливо підтримував гестапо.
Аксель Штейнгліц одержав від Канаріса завдання виїхати до Англії і викрасти портфель з документами в кур"єра англійського міністерства закордонних справ. Зробити це треба було, коли кур"єр вийде з машини з охороною і зайде в приміщення міністерства. Портфель буде закріплений на сталевому браслеті на лівій руці кур"єра.
Вивчаючи обстановку, де мала відбутися операція, Штейнгліц помітив, що це саме робить людина, обличчя якої видалось йому знайомим. Невелике зусилля пам"яті — і він згадав, хто цей чоловік, — бачив його фотографію в картотеці таємної кримінальної поліції: Шерман — дрібний шахрай, — він гучно прославився звірячим убивством своєї коханки.
Штейнгліца глибоко образило таке недовір"я шефа, який послав оцю нікчему його дублером.
В Британській публічній бібліотеці він видер із старого комплекту «Фелькішер беобахтер» сторінку з репортажем про суд над Шерманом та його портретом. Вклав у конверт разом із запискою, з якої можна було дізнатися, що в Лондоні переховується цей німецький криміналіст, і відправив поштою в Скотленд-Ярд.
Завдання Штейнгліц виконав.
У вестибюлі міністерства іноземних справ він дочекався кур"єра і вскочив слідом за ним у службовий ліфт, встигнувши клацнути дверима перед носом супроводжуючого. І тут, у кабіні ліфта, вбив кур"єра ударом кастета в скроню, розрізав спеціально виготовленими кліщамн-кусачками ланцюжок, яким портфель був прикріплений до сталевого браслета на зап"ясті кур"єра, а потім спокійнісінько вийшов з міністерства.
Того ж дня він повернувся у Берлін, на Тірпіцуфер, № 74/70.
Аксель Штейнгліц сподівався, що його підвищать по службі, дадуть чималу грошову винагороду, та все обернулося інакше: перемога стала його найбільшою поразкою.
Ще очолюючи прусську таємну поліцію, Рейнгард Гейдріх мав надійні зв"язки з англійською поліцією; ставши начальником служби безпеки — СД, він не тільки не втратив цих зв"язків, але й розвинув їх на новій основі.
Виявляється, Шерман був довіреним агентом гестапо і завдання одержав від самого Гіммлера. Англійці повідомили Гейдріха про провал Шермана, і той догадався, чия це робота.
Гейдріх тріумфував: ну, тепер Канаріс в його руках! Адже коли всесильний Гіммлер дізнається, що його агента в Англії ліквідував агент Канаріса, тому це так не минеться. За своє мовчання Гейдріх міг зажадати від Канаріса якої захоче, навіть найбільшої послуги. Але це ще не все: тепер Канаріс не одважиться доповісти Гітлерові про операцію, успішно проведену абвером у Лондоні, і не одержить за неї нагороди. Не одержить її і Гіммлер, котрий, коли б його агент не провалився, був би не від того, щоб почванитися перед Гітлером успіхом гестапо. Для Гейдріха це, безперечно, вигідно, і його конкуренти лишилися ні з чим.