— Я ніколи про це не думав. вважав, що це поширюється лише на всякі дрібниці. Послуги і все таке інше.
— Ну, так от, на твоєму рахунку майже нічого не залишилося, — повідомив мені Білл. — Я тільки на днях розмовляв з Макнеллі. Якщо ти нічого не зробиш, то на наступний рік будинок продадуть з торгів.
— Зараз він мені не потрібен. Нехай роблять з ним все, що хочуть.
— Тоді ти міг би продати його і реалізувати все, що можна.
— Не встигну. Мені скоро їхати.
— Я можу зайнятися цим. Гроші перешлю, якщо захочеш.
— Іде. Я підпишу все, що потрібно. З цих грошей оплати мій лікарняний рахунок, а решту залиш собі.
— Та як я можу!
Я знизав плечима:
— Ну, як бажаєш, але обов"язково візьми свою плату і не соромся.
— Я покладу залишок на твій рахунок.
— Добре. Спасибі! Так, до речі, поки я не забув, подивись-но в ящику столу, чи немає там колоди карт? Я не можу дотягтися до них, а трохи пізніше вони мені знадобляться.
— Зараз.
Білл простягнув руку і відкрив ящик.
— Великий коричневий конверт. І дуже пухкий. Напевно, вони поклали сюди все, що знайшли в твоїх кишенях.
— Розкриємо його.
— Ага, ось і колода, — він зазирнув усередину, — ух ти, принадність яка! Можна подивитися?
— Я…
Що я міг сказати?
Білл розгорнув колоду.
ebooksa