Гонсалві повернувся на своє місце, знову налив собі горілки й усміхнувся:
— Чудовий хлопець. Достобіса розумний і кмітливий, його батьківщина для вас як для географа була б дуже цікава. Вона ще майже не вивчена. Тільки поодинокі сміливці наважувалися досі заходити вглиб Центральної Африки.
— Маєте рацію, Гонсалві, — ствердно хитнув головою Балканов. Йому ту мить і на думку не спало, що колись він матиме нагоду пішки переміряти всю Африку від краю до краю, безліч разів наражаючись на смертельну небезпеку…
Години за дві Гонсалві, розхристаний і червоний, мов рак, заходився розповідати історію кожної статуетки, кожної речі, що прикрашали каюту. Аж тут він раптом щось пригадав собі, схопився, розчинив шафку й добув звідти маленьку оксамитову торбинку, гаптовану сріблом.
— А це ось моя спадщина, — сказав Гонсалві. — Перед вами вся маєтність, що її залишив мені батько — старий Сілва Порту.
В капшучку були дві коротенькі кістяні люльки, зернинка діаманта, золоті турецькі монети, кишеньковий годинник з ланцюжком і ще якийсь біленький вузлик. Гонсалві обережно розв"язав вузлик і лукаво підморгнув, мовляв, то все були дрібниці, а ось зараз ти таки здивуєшся! Павел глянув з цікавістю, але розчарувався, побачивши звичайнісінький собі срібний перстень.
— Власне, цей перстень і є моя найбільша коштовність, — пояснив Гонсалві й зітхнув: — Так, так, не всі дорогі речі блищать. Як і не під кожною дорогою шапкою ховається розумна голова… Цей перстень віддав мені мій батько під час корабельної катастрофи. Я повинен на пам"ять батька виконати одну обіцянку… Але досі наша «Каталонія» лише вряди-годи кидала якір в європейському порту. А перстень не дає мені спокою. Коли ми взяли курс на Крим, я зрадів, що тепер уже неодмінно виконаю свій обов"язок!
Історія срібного персня здалася Павлові нецікавою. Він знав, що в багатьох моряків за келихом рому розв"язуються язики й вони залюбки розповідають різні таємничі історії та найневірогідніші пригоди.
Аж коли моряк пішов по нову пляшку, Павел знічев"я взяв перстень і підніс його ближче до ліхтаря. Проти світла помітив на сріблі мініатюрну інкрустацію, дістав лупу, глянув — і схопився, мов ужалений. Руки йому затремтіли. Серце шалено забилося, Павел заплющив очі й знову розплющив…
Сумніву не було: на персні зображено малесенького левика, який стояв дибки й тримав у передніх лапах прапорець. Інкрустацію зроблено так майстерно, що годі й роздивитися простим оком.
Цю емблему, що символізує боротьбу болгарського народу за визволення, Павел не раз бачив на шапках повстанців у квітні 1876 року. Такий самий знак носив під час Квітневого повстання й Павлів батько. На прапорці, що його тримав лев, слов"янською в"яззю написано: «Воля або смерть!»
Павел, тремтячи од хвилювання, роздивлявся перстень. Зненацька його погляд упав на внутрішню поверхню персня. Павел глянув крізь лупу — і відсахнувся. В очах йому потьмарилось, горло пересохло. Він схопився й пошепки спитав у Гонсалві:
— Як потрапив цей перстень до рук капітана?
Гонсалві збентежився: широко розплющені очі географа вп"ялись у нього й неначе пекли вогнем.
— Хай іншим разом розповім, це довга історія… — махнув він рукою.
— Негайно кажіть, Гонсалві! — збуджено наполягав Балканов.
Гонсалві ошелешено дивився на нього.
— Скажу, географе. Але чому це так зацікавило вас?
— Це перстень мого батька!
— Вашого батька? — витріщив очі Гонсалві й випустив келих з рук.
ebooksa