Збентежено дивлячись на свої босі ноги, Домбо пояснив: Гонсалві навчав його малювати ці знаки, які буцімто складуть на папері Домбове ім"я. Потім, неначе аби перевірити, чи справді так, він підвів очі на Павла.
— Що каже оце? — показав на першу літеру.
Павел прочитав уголос. Негреня пустило оком бісики й усміхнулось.
— А це літера «О», — додав Павел.
— Гонсалві теж кажи «О»! — зрадів Домбо і втупився в таємничі «живі знаки» білих людей.
Сівши на мотку корабельних канатів, Павел витяг з кишені олівець, підмостив під аркушик кобуру пістолета й вивів кілька кружалець та великих літер. Потім написав ім"я «Домбо» цілком, показав хлопцеві й по складах прочитав уголос. Малий повторив. А коли сам узяв олівець і спробував послинити його, Павел дав йому по пальцях щигля.
— Олівець слинити негоже! — попередив він.
— Добре, гамба! Домбо не слинити вже! — відповіло негреня, затисло олівець у довгих чорних пальцях і повільно, щосили натискаючи, вивело латинське «В». Але замість поставити паличку позаду кружальця, поставило її попереду. Павел виправив.
Так закінчився перший урок.
«Севастополь», розтинаючи хвилі, йшов уперед. Над безмежним водяним простором ширяли альбатроси та буревісники. За кормою тяглася довга пінява смуга.
Матросов стояв на капітанському містку й крізь бінокль напружено вдивлявсь у обрій, незворушно спокійний і суворий. Але, зовні суворий, він був людиною доброї й лагідної вдачі, по-батьківському турботливий щодо підлеглих. Навколо капітана метушився жвавий Черкасов, без угаву бубонів своїм густим басом.
Двоє матросів, голі до пояса, грали в карти у холодку під вітрилами. Обіч них боцман Микита Степанович, рудий дідок з маленькими неспокійними очицями й сивим пасмом у породі, чистив новий драгунський карабін. Мугикаючи пісеньку, він часто наставляв цівку проти сонця і явно милувався зброєю, його негучний і хрипкуватий голос жебонів, наче кода, що продирається густими очеретами:
— Малий хід! Тримай ліворуч! — гримів у рупор Черкасов.
Корабель лавірував поміж визубнями гострих коралових. рифів, утворених мільйони років тому химерним тваринним світом океану.
— Ще ліворуч! — лунали короткі команди. — Право-ру-уч!
Павел дивився в розгорнену карту й червоним олівцем виводив по блакитному океанові тоненьку звивисту лінію.
Поруч азартно вигукували матроси:
— Винівку! Клади винівку, кажу!
— А дзуськи! Короля не хочеш?
Павел згорнув карту, поклав у кишеню й прислухався до перегуку гравців.
ebooksa