— О, будь ласка! Усе до ваших послуг! Ось вам папір, ось ручка… А в оцих двох досьє заяви про відданість значних осіб, усіляких там політичних діячів. Виберіть собі текст — який завгодно, який вам найбільше припаде до вподоби, — і перепишіть його. Можете вибрати два, три, чи скільки там буде потрібно, і об’єднати їх. Ну й, певна річ, зазначте свої особові дані: ім’я, прізвище. Не забудьте поставити дату, сьогодні двадцять шосте травня.
Помічник бухгалтера «Шляхетності» сів до столу в кутку й почав перегортати досьє. Люди добрі, що ж це діється!.. Букет імен, та яких! Кожне — мов обух по голові. У нього потемніло в очах…
Об’єднати тексти — ні, це зайве. Тому що потрібний, просто ідеальний варіант він знайшов в одній-єдиній заяві про відданість, що належала якомусь викладачеві філософського факультету з університету. То була дивовижна заява! Надзвичайна! Сповнена палких почуттів до Системи. Він переписав її цілком, слово в слово, і заспокоївся.
— Блискуче! — вигукнув чоловічок-гумка, дочитавши текст, поданий йому відвідувачем. — Вершина! Краще не може бути!
— А… а тепер?
— Що «тепер»?
— Тобто… я хочу сказати… ні, я нічого не хочу сказати, я просто подумав… тобто як же з паспортом?
— Це зовсім інша річ! Сам я нічого не вирішую. Ваша справа разом із заявою про відданість піде до начальника Управління. Зайдіть завтра вранці, а там… там побачимо…
Четвер, двадцять сьоме травня. Пів на дванадцяту дня. Дев’ятсот перша кімната УДЕГ.
— О, день добрий! — зустрів його чоловічок-гумка, як давнього знайомого.
Такий щирий прийом окрилив відвідувача.
— То як моє питання? Вже вирішено?
— Вирішено? Та що ви! Нічого ще не вирішено… нічого не вирішено. Заява про відданість пройшла. А покрутилася вона добряче. То до того заступника, то до того, аж поки нарешті потрапила до самого начальника Управління. Він розпорядився коротко й ясно. Щоб переглянути вашу справу наново, потрібно зовсім не багато: один вірш. Ваш, новий. Вріжете такого собі віршика, нашвидкуруч. Для вас це дрібниця, досвід у поезії ви маєте неабиякий! Тільки й того, що цей ваш твір буде вже про Систему. Поетичний твір, який виражатиме ваші почуття до Системи. Ті самі, що висловлені у вашій заяві про відданість, але тепер ви їх викладете поетичною мовою. Завтра вранці, об одинадцятій тридцять, ви подаєте вірш мені. Коли його розгляне начальник Управління, то ви, як уже й передбачено, післязавтра, в суботу двадцять дев’ятого травня, о двадцятій тридцять виступите по телебаченню.
— Що… що ви сказали?
— У передачі «Народна муза про Систему». Ця передача, як ви, безумовно, знаєте, виходить в ефір щосуботи від двадцятої тридцять до двадцять першої години. Передача пряма, вона йде безпосередньо із студії, а не в запису, і транслюється одночасно по всіх каналах. Вам слід знати, що в ній беруть участь такі самі люди, як і ви, прості люди з народу, а це означає, що в них є потяг до мистецтва — у того до поезії, у того до прози, у когось там до хорового співу чи до танців, ще в когось до… Я певен, ви цілком усвідомлюєте ту високу честь, якої ви удостоєні пропозицією взяти участь у передачі «Народна муза про Систему». І вашу участь у передачі буде належним чином взято до уваги при подальшому розгляді вашого особистого питання.
— Ви маєте на думці одержання…
— Я маю на думці саме те, що маєте на думці й ви: одержання. Ну от! Ви хотіли ще про щось запитати? Що вас непокоїть?
Відповіді не було. На хвилю в дев’ятсот першій запала тиша. Чувся тільки шурхіт олівця, що креслив у записнику лінії, та гумки, яка поспішала їх стерти.
— Я не маю нічого проти, ні! Я спробую. Але, знаєте, я вже багато років нічого не писав… ані рядочка. А тепер ось треба написати цілий вірш за якихось двадцять чотири години. Я не певен, але мені здається, що це дуже важко… дуже важко… я вже давно відвик від цього.
— Ет, пусте! Не варто так ускладнювати речі. Хоча, зрештою, це дуже характерно для поетів. Усе їм здається сірим, недолугим. Але ви впораєтеся чудово. Досить лише захотіти та докласти зусиль… Спробуйте, Чутлива Душе! Спробуйте!..
ebooksa