— Це спеціальний курс — земельне право. Ще одне звання до пари докторському.
— Подвійний доктор! — докинув Натаріо.
Фадул не дуже второпав, проте заплескав у долоні й заявив:
— Покропити б, та чим? Тут добра тільки кашаса. Є коньяк, але нікудишній.
Вентуринья обвів поглядом полиці з напоями: різносортна горілка, чиста й настояна на зіллі, плодах і корі; в кожній пляшці — зелений змій. Дешеве пійло для пеонів і гуртоправів. Та Фадул видобув із схованки майже повну пляшку; відіткнув корок, сьорбнув і вдоволено закивав:
— Добряча тикіра! Її гнав негр Нікодемос у Феррадасі. — Він підняв проти світла пляшку з голубуватою маніоковою самогонкою. — Припасено для гостей. Капітане, ваше слово!
— Прима! — підтвердив Натаріо. — Деруча, як сто чортів.
— Лиху можна зарадити, — засміявся турок і вийшов надвір.
На задвірку росло дерево кажуейро, обтяжене янтарними і пурпуровими плодами. Фадул зірвав кілька кажа.
— Висмокчете після випивки, і хміль як рукою зніме.
— Я не закушую… — Майже ображений, Вентуринья одним духом хильнув свою тикіру.
— А що ви там, куме, купили з циганських рук? Доктор ось цікавиться. — Після чарки Натаріо почав смоктати кажа, сік покотився в нього по кутиках рота.
— Зараз.
Вентуринья приклався ще: нівроку ця маніокова самогонка, не смердить, має добрий смак і зігріває. Коли Фадул розгорнув на прилавку хустинку з медальйоном, Натаріо попросив прибрати пляшку.
— Поки ми її не доконали. До Ітабуни світ неблизький, а ця тикіра б’є по мізках. Ви тут торгуйтесь, а я заскочу в одне місце.
У цій купівлі-продажу його присутність необов’язкова, а Бернарда вже виглядає. Дівка розквітала що не день.
По-приятельському, лише вдвічі дорожче, ніж заплатив сам, Фадул відступив медальйон Вентуриньї. В Ільєусі — у портовому барі, в Ітабуні — у кабаре можна було перепродати його з більшим зиском. Проте, як він пояснив, для доктора в нього така ціна. Вентуринья хваливсь, що добре знається на ювелірних оздобах, тож Фадул повторив хитрість цигана й сказав покупцеві:
— Ваша ціна — моя ціна, докторе. Платіть скільки знаєте.
Вентуринья, відлічуючи новенькі, хрусткі папірці, зажадав нової порції тикіри.
— А де ж це капітан? Ні його, ні моєї кобили.
ebooksa