Натаріо цмулив тикіру й говорив про перебування молодого доктора в Ітабуні — ото була радість.
— Здавалося, ніби явився маленький Ісусик.
Попри всю свою делікатність, знаючи про дружбу Фадула з Фаудом Караном, капітан розповів про цікавий епізод, який стався в кабаре однієї найхмільнішої ночі. Після чергової заяви Вентуриньї, що він повертається в Ріо на курс земельного права, Фауд Каран не витримав:
— Та на кий біс цей курс, на кий біс? Хто земельне право краще знає і застосовує, як не полковник, ваш батько, а мій друг? Мене, старого горобця, на полові не обдуриш. Признайся, Вентуриньє, тут замішана жінка?
Факультативний курс — курсом, та надто вже докладно й натхненно Андраде-молодший, бакалавр і денді, столичний гість, розводився про ріо-де-жанейрівську богему й співав хвалебні оди жінкам різних націй. В ітабунському кабаре, між товстошкурими полковниками й грошолюбними докторами, сяяла театральна зірка Буенос-Айреса, богиня Рибалти, аргентинка Адела.
Щодо майбутнього Великої Пастки, то бакалаврова думка не вельми вразила капітана.
— Бачиш, куме, Вентуринья знається на жінках і на законах, в ці діла він вгатив чимало грошей. Однак вирощування какао та наше середовище для нього біла пляма. — От він, Натаріо, може дати голову на відруб: — Вір, куме, а я знаю, що кажу: рано чи пізно Велика Пастка стане містом.
Авжеж, різноманітні й многоликі, як уже мовилося і ще раз підтверджується тут, диявольські спокуси, що їх зазнає християнин маронітського обряду, та ще й дрібний крамар, приведений і забутий Богом у чорта на рогах: у свинюшнику, як висловився Вентуринья. Крамар? Та ні, скоріше — убогий шинкар.
Широке й самотнє ложе турка у Великій Пастці, перевертаєшся з боку на бік, а тут, на тобі, то принади дівчини на віддані, то жар звабливої удовички — обидві гарні, обидві жагучі; то розпусна голизна цілого грона краль, на чолі із Зезіньєю Пальмою.
Ільєуска Аруза, дочка й спадкоємниця Жаміла Скафа, або «Найкращих меблів і розкішних матраців», учениця педагогічного училища, сором’язлива незайманиця; крім чеснотливості — багатий посаг. І зовсім не сором’язлива і не цнотлива — зовнішність часто оманлива, — та ще й майже безпосажна.
Жусара овдовіла недавно й була на диво апетитна, апетитна не тільки тому, що чоловік її був недолугий. Покійний Каліл Рабат залишив їй у спадщину «Східний дім» і рідкісну колекцію рогів, щоб вони дісталися шлюбної ночі тому, хто заступить його на подружньому ложі й за прилавком крамниці.
Коли Фадул Абдала приїхав якось в Ільєус поповнити запаси, розрахуватись з постачальниками та помилуватися морем, його запросили, разом із Алваро Фарією, на вечерю до Жаміла Скафа, розбагатілого земляка, власника «Найкращих меблів і розкішних матраців».
Фадула здивувало запрошення, яке він одержав у барі «Шик» біля гавані, оскільки Жаміла він знав мало, як і той його. Випадкові зустрічі в барах, кабаре, борделях, ручкання, люб’язності — оце і все. В барі, за аперитивом, за обідом у «Каструлі султанші» в Понталі, за пивом з мокекою із креветок Фадул іноді з превеликою втіхою слухав Алваро Фарію — ото вже кладезь ученості, хоч до праці й лінивий. Для застілля, для мудрих балачок до пари Алваро Фарії лише Фауд Каран — той в Ільєусі, а той в Ітабуні.
Дім Жаміла — повна чаша, шепнув йому Алваро, а донька — персик. Присадкуватий вусань, непосидючий балакун, земляк, запросивши його, додав: «Після вечері гайнемо в пансіон Тілде, який нещодавно відкрито в Унані. Французький шик».
Гостей було тільки двоє, Алваро й Фадул, а вечеря скидалася на бенкет: стіл угинався від арабських і бразильських страв та солодощів. Фадул наминав, аж за вухами лящало.
Він їв і хвалив свої улюблені ласощі: яке чудове кібе і яке смачне араіфе — пиріжок, начинений мигдалем і облитий медовим сиропом. Виявляється, вечерю готувала донька, юна вчителька Ару за: куховарка з неї вправна. Звісно, не сама, допомагав їй цілий гурт служниць.
За столом Аруза сиділа як засватана. Коли її про щось запитували відповідала коротко. Анекдоти й оповідки Алваро Фарії її не смішили, дарма що інші хапалися за животи. Ще до того як сіли за стіл, Жаміл хвалився перед Фадулом, яка здібна в нього донька:
— Вона в грудні одержує вчительський диплом, грає на піаніно, шпарить напам’ять вірші. Я грошей не шкодував, навчав усього. — Він помовчав, ніби прикидаючи, у що обійшлося доччине навчання, тоді додав: — А що вже працьовита, слухняна! І в Бога вірує.
Про вроду батько й не заїкнувся, і коли вона з’явилася у вітальні, Фадул витріщився зачудовано. Жаміл відрекомендував:
— А це, друже Фадуле, донька моя, Аруза.
ebooksa