Фадул Абдала познайомився з Жусарою Рамос Рабат, удовою і спадкоємницею Каліла Рабата, на ярмарку в Такарасі: він саме торгував двох віслюків, щоб перевозити у Велику Пастку товари і їздити верхи. Вибрав найкращих, оглянув їх зуби й ноги, як навчав капітан Натаріо да Фонсека, і, не втримавшись від спокуси поторгуватися, став указувати Мануелу да Лапі на уявний гандж, ганити явні достоїнства.
— Бійтеся Бога, сеу Фаду! Накиньте трошки!
— Ані вінтема!
Жусара була, як то кажуть, молодичка хоч куди, мала чим покрасуватися: кабокла кольору міді, шкіра так і лисніє на сонці. Побачивши, як вона пробралася між лошицями й жеребчиками, зупинилася і втупилася в нього, Фадул похолов, торг одразу припинився, покупцеві стало не до віслюків. Мануел да Лапа, щоб не зостатися на бобах, теж не став торгуватися далі.
— Ви Фадул Абдала? — озвалась вона й засміялася різким, дикуватим сміхом, ніби брязнули бубонці.
Очі її сяяли, зате сміх бринів якось неприродно: здавалося, ще мить — і Жусара зомліє. Кожен, хто зустрічав її вперше, ладен був грудьми стати на її захист: безвинна ягниця, така безпорадна, а насправді віроломство, підступи, пастки. Фадул її теж ще не знав.
Неслухняною рукою турок стягнув з голови капелюха і ґречно вклонився. А очі так і бігали вгору-вниз: що там ховається під одежею? Удівство Жусари одразу видно з переливчастих темних тонів спідниці для верхової їзди, шовкової блузки, шалі, накинутої на волосся, щоб уберегтись від пилюки. Вона носила похмуру жалобу, проте очі її палали, губи пломеніли карміном — хоч би слід сльозинки чи туги. Небіжчик давно оплаканий, годі ридати. Життєві соки буяють, уся вона — млість і сласність, обіцянки й бажання на ярмарковому сонці. У руці нагай із срібним пужалном; чуттєвий, напіврозтулений рот і бездоганно рівні білі зуби — тільки що, покусають.
— Багато чула про вас. — Від кого й що саме, вона не сказала, ніби натякаючи на якусь таємницю. — Мене звати Жусара. Ви Каліла Рабата, власника «Східного дому», знали?
Під квітчастою шаллю в неї Фадул угледів червону троянду; квітка була застромлена за вухо. Це відкриття схвилювало його. Звідки взялася ця кабокла? З лісових нетрів, де воюють між собою курибоки, з циганського кочового табору? Яка змішалася кров, щоб народився цей сфінкс, з’явилося це диво?
— Знав. Але не особисто. Про його смерть я чув.
— Я його вдова. На жаль, за прилавком стояти я не здатна.
Простягла нагай і торкнулася ним грудей велетня — зухвала дівка й безвинна ягниця.
— Будете в Ітабуні, заходьте в гості. Покажу вам крамницю. Мені потрібна допомога: на жаль, удова — ділова жінка — для всіх дивина.
Повернулася й пішла до свого білого коня, якого тримав за повід служник. Ідучи, вона рвучко зірвала з голови шаль. Водоспад темного волосся — темнішого за спідницю для верхової їзди, за шовкову блузку, за мережива й шлярки — заструмував по спині аж до пояса. Фадул ковтнув слину, очі його вражено округлились. Жусара, з допомогою служника, встромила ногу в стремено, скочила на коня і вмостилася в жіночому сідлі. Напівобернулася до турка — кивок на прощання. За хвилину її і слід прохолов.
Мануел да Лапа, коли вони перебили руки, сказав:
— Королева! От уже козириста жіночка, сеу Фаду.
Верхи на одному віслюку, поганяючи другого, Фадул рушив до Великої Пастки: е-ех, гибію в цій дірі!
Після зустрічі на такараському ярмарку минуло два тижні, а Жусара Рамос Рабат, удовиця й спадкоємниця, все не йшла з голови Фадулові Абдалі. Що крилося за її жестами й словами, за палкими поглядами, за млосним голосом?
Чому проклинає Жусара своє вдівство й комерцію, ці дві халепи — чого вона домагається цими наріканнями? Навіщо запрошує в Ітабуну? Хоче найняти прикажчиком у «Східний дім» за якийсь процент від продажу, за невеличку частку прибутків? Така служба йому не до душі, краще вже скніти у Великій Пастці, та лишатися вільним.
А може, вдовичка, жінка цілком сучасна, шукає чоловіка для шлюбного ложа й для прилавка в крамниці? Молода, багата й зваблива. Адже ж в Ітабуні, в ільєуському порту женихів хоч греблю гати. Чому ж вона підійшла до якогось шинкаря на такараському ярмарку, серед мулів і кобил? Невже мало фазендейро, комерсантів, бакалаврів, докторів у шапочках? Певне, потребує прикажчика, якому можна було б довіряти. Тоді помилилась адресою.
ebooksa