Фантастика Всесвіту. Випуск 4 ,

— Ви хочете сказати, що не належите до класу А?

— Ви глибоко помиляєтесь, сер, — спокійно і з гідністю промовив Флайн. — Клас А — це не соціальна категорія, як ви, мабуть, гадаєте. Це лише форма кредиту.

— Форма чого? — приголомшено спитав Коллінз.

— Форма кредиту. — Флайн зиркнув на годинника. — У нас мало часу, отже я спробую говорити стисло. Ми живемо в епоху децентралізації, містере Коллінз. Наша промисловість, торгівля і заклади сфери послуг у значній мірі роз’єднані часом і простором. Корпорація «Утилізатор» є дуже важливою сполучною ланкою. Вона перевозить товари з одного місця в інше і виконує інші послуги. Ви мене зрозуміли?

Кодлінз кивнув.

— Звичайно, кредит надається автоматично. Але, рано чи пізно, за все треба платити.

Слово про плату неприємно різало слух. Заплатити? Не таке вже високоцивілізоване це суспільство, як йому спершу здалося. Адже ніхто не говорив про плату. Чому ж тепер порушують це питання?

— Чому ніхто не зупинив мене? — запитав Коллінз у відчаї. — Адже вони повинні були знати, що я не кредитоспроможний.

Флайн дохитав головою.

— Питання про кредитоспроможність вирішується самою людиною, а не встановлюється законом. У цивілізованому світі кожний індивідуум має право вирішувати самостійно. Мені дуже шкода, сер. — Він глянув на годинника і протяг Коллінзу аркуш паперу, який щойно проглядав. — Подивіться на цей рахунок і скажіть, чи все в ньому правильно.

Коллінз узяв папірець і прочитав:

Один палац з обладнанням — 450 000 000 кр.

Послуги такелажників фірми «Максима Олф» — 111 000 кр.

Сто двадцять дві танцівниці — 122 000 000 кр.

Бездоганне здоров’я — 888 234 031 кр.

Коллінз швидко пробіг очима увесь рахунок. Загальна сума була трохи більшою, ніж вісімнадцять мільярдів кредитів.

— Зачекайте! — вигукнув Коллінз. — Ви не можете вимагати з мене таких грошей. Утилізатор звалився до мене в кімнату невідомо звідки, просто випадково!

— Я сам збираюся звернути їхню увагу на цей факт, — сказав Флайн. — Хто знає? Можливо, вони будуть менш вимогливі. Гадаю, треба спробувати; гірше не буде.

Підлога захиталася у Коллінза під ногами. Обличчя Флайна почало розпливатися.

— Час вийшов, — сказав Флайн. — Нехай вам щастить.