Власник! А може, ці — з класу А! Мабуть, це і є мікротрансформація, про яку говорив Ліік. Якщо зараз же не вжити якихось заходів, подумав Коллінз, його Виконавець Бажань стане зовсім маленький, а потім зникне зовсім.
— Служба охорони «Ліік»! — вигукнув Коллінз.
Він натиснув на кнопку і хутко відсмикнув руку. Машина була дуже гаряча.
Ліік, у гольфах, спортивній сорочці і з ключкою в руках, з’явився в кутку кімнати.
— Скільки можна турбувати мене, коли я…
— Зроби що-небудь! — вигукнув Коллінз, показуючи на утилізатор, який був тепер не більше кубічного фута в об’ємі й аж пашів.
— Нічого не можу зробити, — сказав Ліік. — У мене патент тільки на спорудження тимчасових стін. Вам потрібно звернутися до спеціалістів з Мікроконтролю.
Він вимахнув своєю ключкою і щез.
— Мікроконтроль! — крикнув Коллінз і протяг руку до кнопки.
Але тут же відсмикнув її. Тепер утилізатор був не більше чотирьох дюймів і розжарився до вишнево-червоного кольору. Кнопка зменшилась до розміру головки шпильки, і Коллінз майже не бачив її.
Коллінз обернувся, схопив подушку, навалився на машину і натиснув кнопку. З’явилася дівчина у рогових окулярах з блокнотом і олівцем напоготові.
— Кого ви хочете запросити? — незворушно запитала вона.
— Швидше, допоможіть мені! — заревів Коллінз, з жахом дивлячись на свій безцінний утилізатор, що ставав усе менше і менше.
Вона заглянула у блокнот.
— Містер Віс зараз у Минулому Умовному, а містер Ілгіс зводить оборонні споруди в Палеолітичній Європі. Якщо ви дуже поспішаєте, вам було б краще звернутись до Транзит-контролю. Це невелика фірма, але вони…
— Транзит-контроль! Гаразд, щезни! — Коллінз зосередив усю свою увагу на утилізаторі і придавив його обпаленою подушкою. Нічого не сталося. Утилізатор був тепер не більше кубічного дюйма.
На якусь мить у Коллінза промайнула думка махнути рукою на утилізатор. Мабуть, з нього досить. Можна продати будинок, меблі, вийде досить кругленька сума…
Ні! Він не встиг іще побажати собі чогось справді значного! І ніхто не може забрати у нього машину без боротьби!
Силкуючись не примружувати очі, він тицьнув у розпечену кнопку негнучким вказівним пальцем.
З’явився худорлявий дідок у пошарпаному одязі. Він тримав у руці щось схоже на яскраво розмальовану великодню писанку. Дід жбурнув її на підлогу. Яйце розкололось, і з нього з ревінням вихопився жовтогарячий дим, який одразу ж усмоктав мікроскопічний утилізатор. Велетенський клуб диму мало не задушив Коллінза. А утилізатор тим часом почав знову ставати таким, як був раніше.
ebooksa