Телефонний дзвінок перервав його.
— Вибач, одну секунду!..
Тентен, незграбно ступаючи (він був давній член клубу важкоатлетів), попрямував до їдальні, а Андре Ведрін узяв з своєї тарілки кістку і почав її висмоктувати. Він почував себе чудово.
«Чудове рагу у цієї Марінетти».
В маленькій охайній кухні, з приємними біло-голубими меблями, було тепло й затишно.
«Тут почуваєш себе в безпеці. Кімната для спокійного й мирного життя».
Андре Ведрін посміхнувся, згадавши пістолети й автомати, заховані в підвалі кафе, у порожній бочці. Хотілося спати, і він стомлено заплющив очі.
«Щасливий цей Тентен. Своїм вином заробляє собі на все, в чому має потребу, і на їжу, і погрітися є чим, має все, чого не мають інші. Звичайно, воно й не диво, коли є власні виноградники і бістро… Та й на чорному ринку, мабуть, щось перепадає. Що поробиш, задарма нічого не дають. Треба міняти. Хоробрий хлопець. А його дружина? Де це зараз Марінетта? Ага, у своєї матері в Понтжібо. Поїхала ранком і буде там, аж до завтрашнього вечора…»
Він задрімав.
— Агов, Деде!.. Ти що, обмірковуєш тепер свої невдачі? Це тобі!..
Андре Ведрін зненацька прокинувся і спантеличено витріщився на Тентена:
— Що мені?
— Дзвонили тобі, розумієш?
— А…
— Хай тобі чорт, та прокинься!.. Це Перрішон… чи той, Мато…
— Мато?.. О, це добре!..
Сон зник одразу. Він поспішив до апарата.
— Алло, це Ламбертен! Ти дзвонив мені в готель? І ти подумав, що я тут?.. Але… Гаразд, цілком згоден… Значить, вирішено. Бувай…
Він поклав трубку.
— Нащо ти йому потрібен?
ebooksa