— Дробот. На моє прохання.
— Чи не забагато ти на себе взяв?
— Скільки треба, — витримуючи важкий лежнєвський погляд, сказав Петро. — Крім усього іншого, у неї в місті є знайомі. А нам треба відновлювати зв’язок з підпіллям. Не навпомацки ж шукати. Хто ж допоможе, як не вона та не Бородатий?
— Що й казати, помічнички в мене першокласні, — в’їдливо мовив Лежнєв. — Тільки гляди, щоб не повтікали.
— Я не втечу, — всміхнувся Петро. — Кіра теж нікуди не дінеться. До речі, вона добре знає діда Ярощука, і він її знає.
Кіра знала не тільки Ярощука. Увечері вона привела літнього сухотного на вигляд чоловіка у формі залізничника. Розмовляли насторожено, хоча залізничник, якого Кіра називала дядьком Яковом, упізнав Савицького-Бородатого.
— Не довіряєте нам? — прямо спитав Лежнєв.
— Вас я не знаю. Назаренко сиділа в гестапо. Як звідти вибралася — невідомо. Та й про товариша Савицького, — він кивнув на Бородатого, — різні чутки ходять.
— Тільки чутками й живете? — чомусь образився Лежнєв і подав своє посвідчення на клаптику шовку.
Дядько Яків прочитав посвідчення, подумав трохи, потім сказав:
— А ви станьте на моє місце. У грудні через довірливість ми більше половини людей втратили. Хтось же їх виказав. Хто? І досі не знаємо. А щодо чуток, то це ви даремно. Живемо не тільки чутками. Радіоприймач зібрали. Москву слухаємо. Знаємо про німецький наступ. З цієї нагоди німецький військовий склад на Петропавлівській горі підпалили, паровози несправні з депо випускаємо, листівки поширюємо. Рукописні. Друкарського причандалля у нас немає.
— То як же домовимося? — нетерпляче перебив його Лежнєв.
— Квартиру підходящу знайдемо, — подумавши, сказав дядько Яків. — Тут вам лишатися не треба. Про все інше погомонимо наступного разу.
— Конспіратори, матері його ковінька, — не витримав Бородатий. — Поки з вами домовишся, війна закінчиться.
Перевіряти зв’язки Бородатого почали зранку наступного дня. Лежнєв вагався, але потім прийняв план, що його запропонував Бородатий. У місто Савицький пішов сам. Лежнєв навіть дав йому старенький пістолет з трьома патронами. Проте адреси квартири, яку рекомендували підпільники, не назвав. Зустрітися мали о дванадцятій біля кінотеатру хроніки. Та зустріч не відбулася. Бородатий до кінотеатру не прийшов.
На нову квартиру, якій віднині судилося стати опорним пунктом спецгрупи, Лежнєв повернувся стривожений. Кіра запропонувала свої послуги — вона добре знала будинок, де жив Ярощук. Проте Лежнєв подумав, що спочатку йому самому треба ознайомитися, так би мовити, із загальною обстановкою.
Навскіс од будинку № 28 через дорогу була пивна. Лежнєв зайшов туди, покрутився серед відвідувачів, випив кухоль смердючого пива. Одразу помітив, що з пивної є вихід у двір, одгороджений від сусіднього низеньким парканом. Це трохи заспокоїло його, і він подався у міський сад, де на нього чекали Петро та Кіра.
— Підеш з нею, — сказав Лежнєв Петрові, — але в будинок не заходь; зачекай у пивній, що навпроти. А ви, Назаренко, якщо не застанете Бородатого, розпитайте господаря: чи приходив, коли приходив, що казав. Оце, либонь, і все. У Ярощука не затримуйтеся.
— Дайте мені пістолет, — попросила Кіра.
— Обійдеться, — не особливо ввічливо відмовив Лежнєв.
ebooksa