— Хто ж, по-вашому, міг виказати гітлерівцям план операції, час і місце збору бойових груп?
— Біс його знає! Про якогось «Привида» казали, агента німецької розвідки. Але я цьому не дуже вірю.
— Учасникам грудневої наради було відомо все, — зауважив Лежнєв, який доти мовчав. — А з тих, хто був на нараді, живим залишилися тільки ви, Савицький.
— Це як же розуміти?! — погрозливо підвівся Бородатий. — Ви що ж, мене за іуду маєте?
— Скажіть, Савицький, — спитав Дробот, — крім учасників наради, хто ще був тоді на явочній квартирі?
— Господар, звісно. Але він сидів на кухні. Раз тільки, здається, у світлицю зайшов, самовар приніс. Ну, охорона, безумовно, навколо будинку була — кілька чоловік підпільників і двоє наших.
— Хто з наших?
— Здається, Кулібаба.
— Він живий?
— Убили під Городенковим.
— Хто ще?
— Либонь, Славко Нетреба.
— Це той самий Нетреба, який Цибочкіна застрелив? — спитав Лежнєв.
— Той.
— Хто мав принести до Ярощука перепустки? — спитав Сміливий.
— Не знаю. Ці підпільники таку конспірацію розвели, що самі в себе пароля питали. П’ятірки, десятки, групи… Один одного не знають, один одного перевіряють. Я гадаю, що саме через цю конспірацію усе й провалилося. Німцям не треба було ніякого «Привида»-двадцять шостого зв’язкові як навіжені гасали по місту: мало не кожного персонально сповіщали.
— Виходить, у всьому винна конспірація? — посміхнувся Сміливий.
Бородатий не відповів. Опустив голову на руки і сидів так, поки комісар загону не сказав:
— Що ж, товариші, по-моєму, все ясно.
Лежнєв підвівся, вважаючи, що допит закінчено. Але Дробот не поспішав.
ebooksa