РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
Ніколи ще Наталя не готувалася так ретельно до допиту. Півдня витратила тільки на ознайомлення з документами. Жоден з них прямо не викривав звинувачувану, але взяті у взаємозв’язку вони складали те, що в кримінальному процесі називається непрямими доказами.
Переглянувши уже в котрий раз справу про утримання кубла розпусти, Наталя зрозуміла, що викликати на відверту розмову Анісімову буде нелегко. Такої ж думки був і Винник. Наталю насторожувало, що ініціатива розмова цього разу йшла від самої звинувачуваної.
— Готуйся до чергового «номеру», — всміхнувся Кравчук. — Мадам може таке утнути, що тільки держись. Ти за нею весь час стеж. А може, краще я на всякий випадок побуду на допиті?
— Ні, — рішуче заперечила Наталя. — Для початку побалакаємо з нею віч-на-віч. Вона так хоче, хай. А за мене ти не хвилюйся. Дуже прошу вас, товариші, поменше метушні в її присутності: не входьте, не заглядайте, не дзвоніть. Хай вона не думає, що ми надаємо цьому допиту якогось особливого значення.
Лежнєв в обговоренні плану допиту участі не брав — він зранку кудись поїхав. З’явився по обіді, та й то ненадовго.
— Тут планувати заздалегідь важко, — нетерпляче вислухавши Наталю, сказав він. — Зорієнтуйтеся по ходу допиту. Можливо, я потім надійду, але спеціально не ждіть.
Він узяв якісь папери, сховав їх у портфель і попрямував до виходу. Однак у дверях затримався, гукнув Наталю, якось дуже пильно подивився на неї і сказав:
— Не знаю, що вийде з однієї цікавої експертизи — іду по результат, — можливо, під кінець дня підкину вам солідне підкріплення.
Анісімову привезли о 14.10. Як було передбачено, з тюремної машини її вивели під посиленим конвоєм двох озброєних міліціонерів. Піднялися на третій поверх, пройшли коридором, де ниділи викликані на допит дівиці, яких півтора місяця тому затримали на квартирі в Анісімової. Повістки про виклик на допит їм вручили тільки сьогодні вранці, причому молоденький посильний, який вручав повістки, ніби ненароком дав зрозуміти одній із дівиць — манірній, хімічній брюнетці, що на неї чекає очна ставка. Зроблено це було зумисне — ще до викриття кубла розпусти брюнетка була на замітці в міліції. Сільву Пєтухову на очну ставку не викликали, і це теж було не випадково.
Щойно Анісімова порівнялась із свідками, хімічна брюнетка підбігла до арештованої, спробувавши передати їй пачку сигарет. Але конвоїр, що йшов слідом за Анісімовою, легко схопив сигарети.
— Назад! — крикнув він. — До арештованої не підходити.
— Подумаєш! — фиркнула брюнетка. — Не можна дати людині закурити.
— Не можна. Одійдіть.
— Сигарети поверніть.
— Одержите у слідчого.
Скориставшись із затримки, Анісімова окинула поглядом свідків і спитала в брюнетки:
— Де Сільва?
— Не знаю, — миттю відповіла та. — Я її вже три дні не бачила. Десь зникла. На роботу не виходить…
— Припинити розмови! — обірвав брюнетку конвоїр.