— Ваша думка про цей знімок?
На фото було зафіксовано момент розстрілу. На передньому плані стояла людина в напіввійськовій формі з карабіном у руках. Цівка карабіна була націлена в глибину знімка, а в натурі — у глибину низького облицьованого каменем коридора чи залу, в кінці якого було видно жінку, прив"язану до стовпа. Її важко було розглядіти. Зате ката було видно досить виразно. Наталя звернула увагу на його трохи незвичайну позу. Його сфотографували до пояса, однак створювалося враження, що він повернувся до своєї жертви тільки корпусом — ноги ще не встиг повернути. Та й карабін він тримав якось надто вже напружено. Йому було щонайбільше двадцять — двадцять два роки. Ліворуч од нього, картинно взявшись у боки, немовби позуючи перед об"єктивом, стояли два гітлерівських офіцери.
Судячи з усього, то був один із епізодів розправи фашистів над своїми жертвами. Про це Наталя сказала Лежнєву. Той уважно вислухав, а потім спитав:
— Скажіть, ви повірили б хлопцеві з карабіном, що за секунду перед тим, як його зафіксували на фотоплівку, він ще не знав, що йому доведеться стріляти в жінку і навіть не підозрював про її існування?
— З фотографії важко судити, — відповіла Наталя. — Хоча схоже, що він тільки-но повернувся туди, куди націлено його карабін. Здається, є такий вид стрільби з поворотом назад.
— Саме так, — підхопив Лежнєв. — Скорострільна стрільба по мішенях, що міняються з блискавичним поворотом на 180 градусів. За ідеєю гітлерівського полковника Улінгера. видресирувана в такий спосіб людина повинна вистрелити, перш ніж встигне збагнути, що перед нею жива мішень, а не опудало.
— Він вистрелив у неї? — тихо спитала Наталя, силкуючись розгледіти на фотографії обличчя жінки.
— Ні. Встиг зреагувати — рвонув карабін убік.
— Хто він?
— Тоді він був курсантом спеціального відділення шпигунсько-диверсійної школи абверу. Але своїм курсантом його вважали тільки гітлерівці. Насправді ж він був нашим розвідником.
Наталя зацікавлено подивилася на хлопця з карабіном. На фотографії в нього було застигле, наче закам’яніле обличчя. Яку величезну волю повинна була мати ця людина, щоб за частку секунди стримати вироблений сатанинським тренуванням рефлекс і не вистрелити в жінку.
— А як він пояснив своїм тренерам такий промах? — спитала Наталя.
— Несправністю прицілу.
— Він знав, що його фотографують?
— Ні. Це фото йому показали перед тим, як закинути в наш тил.
— Хотіли залякати?
— Такий документ переконливіший за будь-які підписи.
— Так вони фотографували всіх своїх курсантів?
— І так, і по-іншому, — всміхнувся Лежнєв. — Полковник Улінгер мав витончену фантазію і величезний досвід провокатора.
— Що ж, — мовила Наталя, повертаючи фотографію. — Моя порада вам не знадобиться. Наскільки я розумію, ви самі у всьому чудово розібралися.
ebooksa