«Привид» не може втекти

Кулінич пригладив рідке волосся, обійшов стіл, сів на своє місце, натиснув кнопку дзвінка.

— Викличте до мене майора Винника з матеріалами по загальносоюзній орієнтировці, — сказав він ад’ютантові.

Кремезний, богатирської статури білявий майор нагадав Лежнєву знайомого тренера з боксу. Схожість посилювала модна кольорова блуза-куртка, яку і тренер і майор носили навипуск.

— «Привида», мабуть, лишили у нас. Видно, це законсервований агент, — сказав Винник. — Саме тому він і користується давнім шифром — іншого не має, бо довгий час не підтримував зв’язку зі своїм Центром. Енкель — тільки зв’язковий. Прибув на виклик «Привида».

— А ви ж кажете, що «Привид» не підтримував зв’язку зі своїм Центром, — спинив його Кулінич. — Як же він міг викликати Енкеля?

— Дуже просто, — відповів Винник. — Виклик зв’язкового чи повідомлення про те, що невдовзі слід чекати якоїсь події, здебільшого передають по легальних каналах.

— Скажімо, надсилаючи поздоровну листівку на умовлену адресу, — всміхнувся Лежнєв. — Текст байдуже який, бо тут важить сам факт надсилання листівки.

— Це справді так, — трохи знітився Винник. — Але в поведінці Енкеля є принаймні два моменти, які насторожують. Чим пояснити, що він, зустрівшись із «Привидом», не взяв у нього матеріали, про вилучення яких «Привид» доповідає своєму Центрові, а задовольнився тільки описом?

— Можливо, матеріали вилучив не «Привид», він тільки дізнався про них і повідомив Центру. А може, вся операція зводилася до того, щоб вилучити і знищити ці матеріали, — припустив Кулінич.

— Може бути ще один варіант, — втрутився в розмову Лежнєв. — «Привид» чи його помічник, про якого він згадує, не наважився або не захотів передавати вилучені матеріали Енкелю. Судячи із змісту листа, «Привид» мало не торгується з центром. Посилаючись на впертість свого помічника, він вимагає якихось гарантій. «Пропоную резервний варіант. Згоду повідомте…» Зрозуміли? Він пропонує. Він висуває якусь умову.

Винник, погоджуючись із цим припущенням, кивнув головою, але поглянув на свого начальника і прикусив язика.

— Що вас іще насторожує, майоре? — сухо спитав Кулінич.

— Невиправданий риск, на який пішов Енкель.

— Ви маєте на увазі перехід кордону?

— Так. На відміну од «Привида», Енкель, певно, мав постійний зв’язок із Центром. І навряд чи цей зв’язок щоразу здійснювався таким небезпечним шляхом, як перехід кордону.

— Але ж він усе-таки спробував перейти кордон, — заперечив Лежнєв, хоча хід думок Винника майже збігався з ходом його роздумів, одначе Лежнєв старався не поспішати з висновком.

— В даному разі, — так само спокійно, майже монотонно вів далі Винник, — Енкель був змушений піти на це. Не виключено, що йому навіть наказали перейти кордон.

— Щоб передати два клапті паперу? — недовірливо всміхнувся Кулінич.

— А я думаю, майор має слушність, — відкинув вичікувальну тактику Лежнєв і, підвівшись, заходив по кабінеті. — Розумієш, Сергію Захаровичу, вся річ у тому, що Енкель повинен був узяти в «Привида» ці загадкові матеріали. Так, так. Узяти й особисто доставити в Центр. Передавати їх через треті руки було небажано.

— Але ж «Привид» не дав їх Енкелю.