«Привид» не може втекти

— А цього Енкель міг і не знати… Зв’язковому іноді не кажуть, по який матеріал його посилають.

Коли Винник вийшов, Лежнєв спитав Кулінича:

— А тобі відомо, хто такий Другий, ну, той, кому адресує свою шифровку «Привид»?

— Певно, хтось із західнонімецької розвідки. «АС-6» — її давній індекс для зв’язку з агентурою.

— Так. Другий нині працює в розвідці Західної Німеччини і, треба сказати, обіймає немалу посаду — там колишні абверівці в пошані.

— Ждеш, коли я спитаю, хто він? — усміхнувся Кулінич.

— Жду.

— А я не цікавий.

— Даремно. На твоєму місці я б поцікавився, що нині робить колишній командир абвер-частини 115 полковник Улінгер.

Кулінич аж присвиснув:

— Так це він — Другий?

— Те, що він Другий, не так уже й важливо, — усміхнувся Лежнєв. — А от який «Привид» у вас тут бродить, я б хотів знати.

— У нас? — перепитав Кулінич. — Ти маєш на увазі Сосновське?

Розмовляли вони довго. Черговий двічі приносив каву, а потім натякнув, що вже, либонь, не вадило б і повечеряти. Та Кулінич одмахнувся — не до вечері, мовляв. Пробило восьму годину, коли вони разом підвелись.

— Словом, — сказав Кулінич, — через два, щонайбільше три дні матимеш довідку. А з Бадюком не зв’язуйся. Журналісти є журналісти. Мені він нещодавно теж голову морочив.

— Негарно вийде. Ми ж з ним домовилися.

— Ну, як хочеш. Тепер про дійову допомогу. Можу тобі слідчого дати.

— Краще толкового оперативника. Мені сподобався Винник. А слідчий у мене вже є.

— Чи не Супрун?

— Вона.