— Кгм… — Кулінич знову пригладив волосся.
— Чого кгмукаєш?.. — поцікавився Лежнєв. — Вважаєш, що то не жіноча справа?
— Ні, чого ж, я за рівноправність, — серйозно сказав Кулінич. — Але Супрун я не вводив би в слідчо-оперативну бригаду по цій справі.
— Чого?
— Поводиться вона в побуті нескромно.
— Конкретно, — насупився Лежнєв. Про Супрун у нього вже склалася певна думка, і слова Кулінича насторожили.
— Можна й конкретніше. Супрун, ще будучи студенткою, злигалася з одним лікарем, людиною мало не вдвічі старшою за неї. Стосунки їхні не узаконені, та це мало бентежить обох.
— У вас є навіть такі дані? — здивувався Лежнєв.
— Не у «вас», а в мене, — насупився Кулінич. — У мене, як у члена бюро обкому партії. Та навіть як член бюро обкому партії я не став би займатися твоєю Супрун — занадто багато честі! Заради її кавалера зайнявся — у мене з ним особливі стосунки.
— Гарні чи погані?
— Були гарні. А після того як я почав розбирати ці кляузи — його ж, дурня, хотів уберегти від неприємностей, — стали погані. Ледве вітається.
— Які кляузи? — спитав Лежнєв.
— Першу його дружина написала. Колишня. Другу — сусіди. І в обох одне й те саме: сина не виховує, влаштовує гульбиська, водить до себе жінок і таке інше. В обох листах ішлося про Супрун… Її я не викликав — не люблю на такі теми з жінками розмовляти. Балакав з ним, думав — зрозуміє, послухає старшого.
— І що ж він?
. — Порушення правил соцспівжиття заперечував, сина обіцяв забрати до себе, а щодо Супрун сказав: це, мовляв, не моє діло.
— А може й справді не твоє діло, Сергію Захаровичу?
— Не розумію.
— Стосунки між чоловіком і жінкою іноді настільки складні і делікатні, що розібратися в них можуть тільки двоє: він і вона. І немає у нас із тобою права отак самочинно лізти в душі, та ще й пояснення від них на казенному папері вимагати. — Лежнєв заходив по кімнаті. — Ось ти згадав, що Супрун була ще студенткою, коли зустрілася з цією людиною. Відтоді минуло щонайменше три роки.
— Та ні, більше.
— І вона весь цей час…
ebooksa