— Може, ти все-таки знайдеш цю десятку? — процідила крізь зуби дівиця.
Дівчина тремтячою рукою вийняла з-за пазухи зібгану асигнацію і подала дівиці. Та сховала гроші в кишеню, знов замахнулась. Але, помітивши Лежнєва, опустила руку і роблено привітно всміхнулася.
— Гутен абенд, гер офіцір. — Говорила вона по-німецьки пристойно, але відчувався акцент, характерний для колоністів півдня України. — Ласкаво запрошуємо до нас. Запевняю вас, тут не гірше, ніж в офіцерському залі. У барі є хороше вино.
Через її плече Лежнєв побачив велику кімнату, чоловіків і жінок, що сиділи за столиками, а ліворуч од дверей — стойку. Прямо через кімнату були другі двері, праворуч — високе вузьке вікно, закрите картоном. Усе це Лежнєв відзначив одразу і вирішив, що тепер поминути бар не можна. Та він зволікав. Мабуть, обер-лейтенант Зінгер у таких випадках ніколи не квапився. Його мовчанка справила враження.
Дівиця-розпорядниця виструнчилася. «Ти ба, тут муштрують навіть дівиць», — подумав Лежнєв і недбалим жестом подав дівиці асигнацію.
— О пане обер-лейтенант! — зніяковіла та, швидко ховаючи гроші. — Я рада служити вам.
— Цього не треба, — дивлячись повз неї, сказав Лежнєв і зайшов до кімнати.
На нього одразу звернули увагу. За столиками сиділи солдати й унтер-офіцери із шоферськими значками в петлицях, дівчата в барвистих, але дешевих сукнях. На столиках стояли пляшки, пивні кухлі. В кутку хрипів патефон. Підпилий єфрейтор в окулярах підспівував. Дві пари танцювали. Сивий тютюновий дим рваними клаптями плавав по кімнаті. Усе це скидалося на третьосортну корчму, де появу вилощеного обер-лейтенанта можна було пояснити хіба що цікавістю. Лежнєв неквапливо пройшов до стойки. Товстопикий буфетник, за спиною якого поблискувала дзеркальна вітрина, заставлена пляшками, запобігливо поставив перед Лежнєвим попільницю.
— Є шнапс, портвейн. Можу запропонувати коньячок. Французький.
— Са-мо-гон, — чітко сказав Лежнєв, вирішивши в останню мить, що цікавість обер-лейтенанта Зінгера зрозуміють правильно.
— Та що бо ви, пане обер-лейтенант, — здивувався буфетник, — такого в нас не буває.
— Са-мо-гон, — повторив Лежнєв, вгадуючи з тону буфетника, що тепер перебування обер-лейтенанта Зінгера в залі для нижніх чинів не викликає подиву.
Буфетник гукнув хлопця в пом’ятому штатському костюмі, щось пошепки сказав йому. Хлопець поштиво глянув на Лежнєва і вискочив за двері.
— Айн момент, пане обер-лейтенант, — всміхнувся буфетник, — зараз щось організуємо.
Лежнєв, у якого був чудовий слух, почув, як хтось позад нього сказав по-російськи:
— Ти ба, на самогон обера потягло. Чого б це?
— Для різноманітності, — озвався другий голос.
— Не скажи, — втрутився третій, — просто людина розуміється на спиртному.
До прилавка підійшла дівиця-розпорядниця, перехопила погляд Лежнєва.
— Пан обер-лейтенант, мабуть, не зрозумів мене. Я мала на увазі познайомити його з дівчиною. У нас є дуже гарні дівчата.
ebooksa