Дівчина замовкла під гнітючим тягарем, і Антон, не знайшовши інших слів, спитав:
— А пекарня?
— Її забрала пані Флоріон: вона пообіцяла мені тримати фірму «Сперанца».
— А гроші на дорогу?
— Я прийшла сюди не пасажиром першого класу: найнялася допомагати на кухні. А звільнилася годину тому, коли побачила… — І враз схаменулася — Може, я поспішила? Спершу треба було спитати… Ви приймете мене до свого екіпажу?
Антон Лупан відповів швидко, від щирого серця, забувши на мить, що він капітан корабля, а екіпаж слухає кожне його слово:
— З розкритими обіймами, Аднано!
— Нарешті ви повірили в мене? — спитала вона, ледь іронічно всміхаючись. — Ти вважаєш, я буду гідним матросом?..
— Якщо ми вже тебе покликали…
— Як це ви мене покликали?
— Послали сьогодні каблограму… Тобі ніхто про це не сказав?
Плечі в неї затремтіли, вона нахилилась і відчула, що може впасти через трап, який стояв між ними, мов бар"єр.
— Отже, ти мене приймаєш? — перепитала вона, кусаючи губи.
— Так, Аднано!
— З розкритими обіймами?
Він кивнув головою, боячись, що може сказати ще щось.
— Ну то розкривай їх! — гукнула Аднана, кидаючись на трап.
Ісмаїл на носі мовив, піднявши палець:
— Якщо Магомет не йте до гори, то ця гора йти до Магомет!
— Та досить, тобі, турку, з твоїми примовками! — накинувся невідь-чого на нього стерновий. — А ви всі чого тут стали? Ану не гайте часу: беріть речі і переносьте в трюм!
ebooksa