ДОГЛЯДАЧ МАЯКА
У червні дні довгі, час ніби зумисне зупиняється для того, щоб люди могли зробити якомога більше. І вони працювали — від світанку до смеркання…
Одного дня перед обідом, оскільки кок не кликав людей до столу, Антон заглянув під навіс і побачив, що той щось майструє.
— Що це таке? — спитав він Ісмаїла.
— Потім бачити!
А потім усі побачили, що це звичайна собача буда, така є на подвір"ї в будь-якого селянина. Кок, у пориві натхнення, зробив ще й дверцята на завісах і навіть засув, а вгорі прорізав кругленьке віконечко, певне, мав на думці засклити його.
— Навіщо вона?
Ісмаїл підвівся, випростав спину, полегшено зітхнув і відповів, гордий, що додумався про це раніше від інших:
— А Негріле де спати?..
Антон почухав голову, визнавши подумки допущений прорахунок у своїх планах.
По обіді кок довершив роботу — пофарбував буду у жовтогаряче, а над дверима написав зеленим, голубим, червоним і жовтим (чого не зміг зробити на обшивці корабля) ім"я її нового власника.
Наступного дня буду перенесли на палубу й закріпили на кормі так, щоб її не змила жодна хвиля.
Це все відбувалося в середині червня, корабель невдовзі мали спускати на воду. Але до того часу сталися дві події. Перша дуже втішила Ісмаїла, бо дала змогу показати хист маляра, а друга відкрила важку таємницю, виповнивши тривогою серця всім, особливо Антонові Лупану.
Одного ранку, після того, як цілу ніч лютувала буря, кір Арістіде Панайотіс, власник портового шинку, побачив, що його стара вивіска валяється на землі, прибита грязюкою.
Дід Іфрім, щойно погасивши ліхтарі, тепер повертавсь і побачив невтішного торговця біля так понівеченої вивіски, ніби чорти нею гралися.
— Кіре Арістіде, — обізвався доглядач, — я можу тобі зарадити!
— Як?
— Коли кажу, не питай більше нічого! Дістань тільки нову бляху.
Кір Арістіде у своєму горі геть забув про Ісмаїла, хоч той давно просив намалювати нову вивіску, котра личила б, як він казав, справжньому палікарові. А дід Іфрім не забув, бо недавно Ісмаїл намалював його портрет на великому шматку пап"є-маше… Навіть баба, хоч яка вона проклята, сплюнула, щоб не зурочити, побачивши діда на портреті, гордого, мов імператор, червонощокого, ніби йому двадцять років.
ebooksa