— Щоб ти не впав у воду, коли ітимеш по бугшприту! — відповів стерновий, ховаючи усмішку у вуса.
— Ну, без жартів, дядьку Герасіме.
— Які ж це жарти, хлопче? Хіба ти не юнга?
— Так, юнга.
— То чому ж ти дивуєшся? Місце юнги саме отут, де я зараз!
— Тобто, на цьому, як ви його називаєте, бугшприті? А що ж мені там робити? Ви глузуєте з мене, дядьку Герасіме!
— Аніскілечки. Бачиш, тут, попереду, кріпиться трикутне вітрило, яке називається фок. Щоб підняти його або опустити, треба пройти по бугшприту.
Мігу опечалено сів на палубі.
— Але ж мені страшно! — признався він.
— То тільки спершу, — підбадьорив його Герасім. — Згодом звикнеш. Поки подолаєш страх, ходитиме хтось інший, а ти дивитимешся.
Серце в хлопчини стало на місце. Він глянув униз на воду, глянув на бугшприт, і той уже не здався йому занадто довгим.
— Дядьку Герасіме, а можна, я підійду до вас зараз?..
Повертаючись із контори, Антон Лупан побачив, що Мігу на самісінькому кінчику бугшприта закінчує прив"язувати сітку, а Герасім, підібгавши по-турецькому під себе ноги, сидить на палубі й милується його спритністю.
— Що ти про нього скажеш, Герасіме?
— Якщо не гнутиме кирпи, то буде з нього гарний моряк.
— Покваптеся закінчити все якомога швидше, бо сьогодні будуть готові вітрила, а завтра вийдемо в море на ходові випробування.
— Добре, пане. Нам залишилось зовсім мало.
— Що саме, дядьку Герасіме? — спитав Мігу.
— Оці дубові дощечки треба прикріпити між вантами, як щаблі. Коли вилазитимеш на щоглу, то буде легше.
— Ет, на щоглу я вилізу й без них, я на це майстер!