— Вони знають, де їхній шкурі безпечніше, — сказав він. — Адже тут їх нагодують, а там їх самих зжеруть. Вони розумні собаки.
Біл похитав головою.
— Хто його зна.
Товариш поглянув на нього запитливо:
— Вперше чую, щоб ти сумнівався в їхньому розумі.
— Генрі, — сказав той, старанно пережовуючи боби, — ти часом не звернув уваги, як собаки гризлись, коли я їх годував?
— Та гризлись більше, ніж звичайно, — визнав Генрі. — А скільки в нас собак?
— Шестеро.
— Ось що, Генрі… — Біл спинився на мить, щоб надати більшої ваги своїм словам. — І я кажу, Генрі, що шестеро в пас собак. Я вийняв з торбини шість рибин і дав кожному собаці по рибині, Генрі, і однієї рибини не вистачило.
— Ти не так полічив.
— У нас шестеро собак, — незворушно повторив Біл. — Я вийняв шість рибин. Одновухому не вистачило. Довелося витягти з торби ще одну рибину.
— У нас тільки шестеро собак, — наполягав Генрі.
— Генрі, — вів своєї Біл, — я не хочу сказати, що всі були собаки, але по одній рибині з"їли семеро…
Генрі перестав жувати, подивився через вогонь і полічив собак.
— Їх тільки шестеро зараз, — сказав він.
— Я бачив, як один біг по снігу, — відповів Біл із спокійною впевненістю. — Тоді було семеро.
Генрі глянув на нього співчутливо.
— Я буду страшенно радий, коли ця подорож скінчиться, — зауважив він.
— Що ти цим хочеш сказати?
— А те, що оцей наш вантаж виливає на твої нерви, і тобі ввижається невідь-що.
ebooksa