— Нічого я не бачила. Для мене це така сама загадка. Він раптом випустив мене і поточивсь. Але що нам тепер робити? Що мені робити?
— Прошу вас, почекайте, поки я вернуся, — відповів я і вийшов на палубу.
Луїс стояв за штурвалом.
— Іди спати, — сказав я, заступаючи його.
Він відразу ж послухався, і я залишився сам на палубі. По змозі тихіше я взяв топселі на гітови, спустив бом-клівер і стаксель, виніс клівер на завітряний борт і підтяг грот. Потім зійшов униз до Мод. Я приклав палець до губів — мовчіть, мовляв, — і заглянув до каюти Вовка Ларсена. Він лежав так, як я його й покинув. Голова йому перекочувалася на подушці з боку на бік, немов у корчах.
— Можу я чим допомогти вам? — запитав я.
Він спершу не відповів, та коли я запитав ще раз, відказав:
— Ні-ні, все гаразд. Дайте мені спокій до ранку.
Та вже відвертаючись, я побачив, що голова його знову почала качатись по подушці. Мод терпляче чекала мене, і коли я побачив її горду, спокійну голівку, її ясні, розумні очі, то аж затремтів з радості. Очі в неї були такі ж спокійні та ясні, як і душа.
— Чи згодні ви довіритись мені й вирушити в мандрівку за шістсот миль? — спитав я.
— Ви маєте на увазі… — почала Мод, і я зрозумів, що вона розгадала мій план.
— Так, саме це, — мовив» й. — Нам лишається тільки вирушити в море на вітрильній шлюпці.
— Тобто — мені? Бо вам тут, як і досі, ніщо не загрожує.
— Ні, це єдиний порятунок для нас обох, — сказав я твердо. — Будь ласка, негайно вдягніться якнайтепліш і зберіть у клунок усе, що ви хочете з собою взяти. І поспішіться, — додав я, коли вона попрямувала до своєї каюти.
Комора була внизу, якраз під кают-компанією. Я взяв свічку, відкрив люк у підлозі, зіскочив униз і почав відбирати з суднових запасів найнеобхідніше, головним чином консерви. А потім став передавати все те в руки Мод, що стояла нагорі.
Ми працювали мовчки. Я захопив також укривала, рукавиці, цератяні роби, зюйдвестки… Справа була неабияка — на відкритій шлюпці довіритись бурхливому океанові, і нам треба було якомога краще запевнити себе від холоду й вологи.
Працюючи гарячково, ми винесли всю нашу здобич на палубу і склали її біля одної з шлюпок на шкафуті. Мод, не надто дужа, скоро зовсім знесилилась і сіла на приступці юта. Але й це не допомагало їй, і вона лягла горілиць, розкинувши руки, щоб усе тіло могло відпочити. Я пригадав, що так частенько відпочивала моя сестра, а тому знав, що втома у неї швидко минеться. Потрібна була також зброя, і я спустився до каюти Вовка Ларсена забрати його карабіна й дробовика. Я заговорив до нього, але він не озвався й словом, хоч голова його все качалась по подушці і він не спав.
— Прощай, Люцифере! — прошепотів я сам собі, потихеньку причинивши двері.
Далі треба було ще запастися набоями — справа неважка, хоч мені довелося спуститись по них у мисливський кубрик. Скриньки з набоями, що вони брали з собою на шлюпки, вирушаючи на полювання, лежали в них там. Звідти, просто з-перед носа в п"яних, галасливих мисливців, я виніс дві скриньки.
Далі — спустити шлюпку. Але це не так просто зробити одній людині. Попустивши найтови, я наліг спершу на передні талі, тоді на задні, перевалив шлюпку за борт, а потім попускав і ті й другі талі, аж поки вона повисла над самою водою біля борту. Я впевнився, що на ній є все необхідне — вітрило, весла й кочети. Треба було ще запастися питною водою, і я позабирав анкерки геть з усіх шлюпок. На шхуні тепер мали дев"ять шлюпок, отже, нам повинно б вистачити води й на пиття, і за баласт. Я стільки всього набрався, що навіть побоювавсь, чи не перевантажив шлюпку.
ebooksa