— Коли буде найбільша небезпека? — засміявся я.
— А це вже дозвольте мені самій знати, коли я відвертатимусь, а коли ні, — відказала вона поважно.
Справа закінчилась тим, що другого ранку вона вибралася зі мною на полювання. Ми попливли на веслах попід берегом до сусідньої бухти. Навколо нас у воді снувала сила-силенна котиків, а на березі від них стояло таке ревище, що ми мусили кричати, аби почути одне одного.
— Я знаю, що їх б"ють кийками, — сказав я, підбадьорюючи сам себе і непевно поглядаючи на великого самця футів за тридцять від нас: він, спершись на свої лопатні, пильно дивився в наш бік. — Тільки як їх б"ють — ось клопіт.
— Нарвімо тундрової трави й укриймо нею хатину, — озвалась Мод.
Вона злякалася так само, як і я, та й було чого, коли ми побачили перед собою ті зціплені блискучі зуби та собакуваті писки.
— Я завжди думав, що вони бояться людей, — мовив я. Потім додав кілька разів гребнувши веслами понад берегом: — А втім, може, як я сміливо вийду на берег, вони повтікають і я не вб"ю жодного?
Та я ще вагався.
— Я чула колись про чоловіка, що напав на гніздовисько диких гусей, — сказала Мод. — І вони його затовкли на смерть.
— Гуси?
— Еге ж, гуси. Це мені брат розповідав, як я була ще маленька.
— Але я знаю, що котиків б"ють кийками, — провадив я своєї.
— По-моєму, з тундрової трави буде непоганий дах, — не здавалась вона.
Сама того не бажаючи, вона тільки під"юджувала мене: не міг же я показатися боягузом перед нею!
— Сюди, — сказав я і затабанив одним веслом, звертаючи до берега.
Вилізши з човна, я відважно рушив просто на довгогривого самця, що лежав посеред свого гарему. В руках я тримав звичайного кийка, яким веслярі добивають підстрелених мисливцями котиків. Він був тільки півтора фути завдовжки, а я, невіглас, не мав і гадки, що на березі, б"ючи котиків на ліжбиськах, уживають кийків чотири— або п"ятифутових. Самиці, відповзаючи вбік, давали мені дорогу, і я підступав до гриваня все ближче. Він сердито підвівся на своїх лопатнях. До нього лишалося вже футів дванадцять, а я все підступав ближче, сподіваючись, що він ось-ось повернеться й подасться навтікача.
До нього було вже не більше як шість футів, коли мені в голові майнула панічна думка: а що, як він не тікатиме? Ну, тоді я вдарю його кийком, — зразу виринула й відповідь. З переляку я зовсім забув, що маю забити самця, а не прогнати його. І якраз ту саму мить він пирхнув, загарчав і кинувся на мене. Очі його блищали, паща була широко роззявлена, а білі зуби грізно вищирені. Признаюся не соромлячись, що це я, а не він чкурнув утікати. Гнався він за мною незграбно, але досить жваво, і нас розділяли якихось тільки два кроки, коли я стрибнув у шлюпку. А як я відштовхнувся веслом, самець учепився за нього зубами. Міцна деревина розкололася, мов шкаралупа з яйця. Ми з Мод були приголомшені. А за мить він пірнув під шлюпку і, вхопившись зубами за кіль, почав несамовито його тіпати.
— Ой! — скрикнула Мод. — Вертаймося назад!
Я похитав головою.
— Те, що роблять інші, можу й я зробити. А я знаю, що інші б"ють котиків кийками. Тільки, думаю, краще самців мені не займати.
ebooksa