— І справді, краще не займайте, — погодилась зона.
— Додайте ще: «Будь ласка, прошу вас!» — вигукнув я трохи чи не сердито.
Вона не відповіла, але я зрозумів, що мій тон уразив її.
— Пробачте, — сказав я чи радше крикнув, аби вона почула мене в реві, що стояв над ліжбиськом. — Якщо ви наполягатимете, я попливу назад, але кажу по щирості, Що волів би залишитись.
. — Тільки не кажіть: ось, мовляв, як брати з собою жінку, — озвалася вона, лукаво й лагідно всміхнувшись, і я зрозумів, що мене прощено.
Пропливши попід берегом ще кілька сот футів і зібравшись на відвазі, я знову причалив да берега й вийшов із шлюпки.
— Тільки обережно! — гукнула вона мені вслід.
Я кивнув головою і розпочав флангову атаку на найближчий гарем. Усе йшло добре, аж поки я замахнувся на одну самицю, що лежала трохи осторонь, і схибив. Вона заревла й поповзла від мене. Я підбіг ближче й замірився знов, але влучив не в голову, а в плече.
— Бережіться! — зойкнула позад мене Мод.
Захоплений, я забув про все на світі й тепер, оглянувшись, побачив, що сам владар гарему суне на мене. Я кинувсь до шлюпки, насилу втікши від розлюченого самця. Але цього разу Мод і не натякнула, щоб повернутись назад.
— По-моєму, краще було б не чіпати гаремів, а взятись до одиноких, сумирніших на вигляд котиків, — сказала вона. — Пригадую, я щось читала про них. Здається, в доктора Джордана [30]. Це молоді самці, які ще не мають своїх гаремів. Він називав їх російським словом — «холостяки» чи якось так. Мені здається, якби ми знайшли, де вони тирлуються…
— А мені здається, що в вас прокинувся мисливський інстинкт, — засміявся я.
Вона раптом прегарно зашарілась.
— Я справді, як і ви, не люблю визнавати себе переможеною, але це не означає, що мені подобається, коли забивають таких гарних і сумирних тварин…
— Гарних! — пирхнув я. — Оці запінені пащі — вони гарні?!
— Це з вашого погляду так, — засміялася вона. — Вам бракувало перспективи. Якби вам довелося мати з ними справу з довшої відстані…
— О, саме це! — перебив я. — Потрібен довший кийок! До речі, в нас є поламане весло.
— Я пригадую, — сказала вона, — капітан Ларсен розповідав, як саме нападають на ліжбисько. Невеличку частину табуна відганяють трохи далі від берега і тоді тільки забивають їх.
— Я не маю охоти зганяти ані одного з цих гаремів, — заперечив я.
— Але ж є «холостяки», — відказала вона. — Вони тирлуються осторонь. Доктор Джордан пише, що поміж гаремами залишаються стежки, і поки такий «холостяк» тримається тих стежок, владарі гаремів його не зачіпають.
ebooksa