— Ми наче додому приїхали, — сказала Мод, коли шлюпка врізалася в берег.
Я аж стрепенувся, — так це в неї вийшло щиро й природно, — і відповів:
— Мені здається, що я завжди жив цим життям. Світ книжок і книжників немовби дуже далекий і нереальний, наче то був сон, а не дійсність. А певно ж — я ціле життя тільки те й робив, що полював, бився, нападав. І ви теж ніби весь час були в цьому моєму житті. Ви… — я мало не сказав: «Моя дружина, моя подруга», але вчасно похопився й закінчив досить банально: —… ви таки стійко зносите труднощі.
Однак її вухо вловило фальш. Вона зрозуміла, що я не висловив своєї думки, і швидко скинула на мене оком.
— Не те. Ви щось інше хотіли сказати…
— Що американська міс Мейнел жила життям дикунки і цілком пристосувалася до цього, — відповів я спокійно.
— О! — тільки й промовила вона, але в її голосі, — я ладен присягтися, — прозвучала нотка розчарування.
Ці слова «моя дружина, моя подруга» весь день і ще багато днів по тому бриніли у мене в душі. Та найголосніші були вони того вечора, коли я стежив, як вона знімає з жару мох, роздмухує багаття й варить вечерю. Ті прадавні, одвічно людські слова, мабуть, розбуркали в моїй крові такі самі прадавні, первісні, дикунські інстинкти. Тому вони й стрепенули мене так. Лежачи, я нишком проказував їх знову й знову, аж поки заснув.
— Тхнутиме не дуже приємно, — сказав я, — але тепло держатиме і не пропускатиме дощу й снігу.
Ми оглядали покрівлю, зроблену з котикових шкур.
— Хатина непоказна, та для життя придатна, а це головне, — казав я далі, напрошуючись на похвалу.
Мод заплескала в долоні й оповістила, що дуже задоволена.
— Тільки тут темно, — за хвилину мовила вона, і плечі їй несамохіть здригнулися.
— Ви ж могли нагадати про вікна, коли я виводив стіни, — відказав я. — Хатина будувалася для вас, тож ви мали б подумати, що вам потрібне світло.
— Але ж я ніколи не бачу очевидних речей, — засміялася вона. — До того ж дірку в стіні можна пробити коли завгодно.
— Ваша правда. Про це я не подумав, — відповів я, поважно киваючи головою. — Але чи подбали ви про те, щоб замовити шибки? Зателефонуйте до фірми — Ред-44-51, якщо не помиляюсь, — і скажіть їм, який розмір і яке скло вам потрібне.
— Тобто… — почала вона.
— Тобто вікна не буде.
Темно й непривітно було в тій халупі, яка в цивілізовавій країні прийшлася хіба б на свининець. Але для нас, що стільки натерпілись у відкритій шлюпці, то був затишненький куточок. Після новосілля, відсвяткованого при світлі бавовняного ґнота, натопленого в котиковому лої, ми взялися заготовляти м"ясо на зиму та будувати другу хатину. Полювання вже стало для нас зовсім простою справою. Ми виїздили вранці й верталися опівдні з шлюпкою, повною забитих котиків. Поки я будував хатину, Мод витоплювала лій з котикового сала й підтримувала невеличкий вогонь, обдимлюючи м"ясо. Я колись чув, як в"ялять яловичину в центральних штатах, і ми, порізавши м"ясо наших котиків на тоненькі смужки, вішали їх над димом, де вони чудово провуджувались.
ebooksa