— Виявляється, це чиста золота жила. Там кожна ділянка варта мільйон або й більше. Запаколено ручай зовсім недавно.
— Пам"ятаю, як усі туди кинулися стрімголов.
— Отже, він од верхів"я до гирла з усіма притоками геть запаколений. Але ось тепер з"ясувалося, що третю ділянку нижче від Знахідки не зареєстровано. Ручай Моно далеко від Доусона, тож на реєстрацію займанки інспектор дав шістдесят днів. Досі всі ділянки зареєстровано, крім третьої. Запаколив її якийсь Сайрес Джонсон, і сам хтозна-де подівся. Чи він подався річкою, чи загинув — невідомо. І ось через шість днів збігає термін заявки на ту займанку. Тоді вона дістанеться тому, хто перший заб"є там паколи та зареєструється в Доусоні.
— Мільйон доларів, — промурмотів Смок.
— Гілкріст, що в нього сусідня займанка знизу, промив одну-єдину миску й дістав золота на шістсот доларів. А по другий бік там ще вартніші ділянки. Я знаю.
— Але чому ніхто про це не знає? — засумнівався Смок.
— Спершу ж це ховали в таємниці. Та скоро всі знатимуть. За якусь добу запряжним собакам ціни не складуть. Одразу ж по обіді вам треба вибиратися. Я це залагодила. Сюди до вас прийде індіянин з листом. Ви прочитаєте його, вдасте, що дуже стурбовані, перепросите й розпрощаєтесь.
— Боюся, що я не зумію…
— Ну, що ви! — вигукнула Джой пошепки. — Ви повинні сьогодні роздобутись на добрі запряги й вирушити. Я знаю два запряги. Один у Генсона — сім чудових гудзонських псів. Він править по чотири сотні за кожного. Сьогодні це дорого, а завтра — дешевина. Другий у Ситки Чарлі, — вісім мелмютів за три з половиною тисячі. Завтра він і за п"ять тисяч їх не віддасть. Та у вас же й свої собаки. Але треба докупити ще кілька запрягів — найкращих. І то сьогодні ж. Від собак ці гони залежатимуть не менше, як і від погоничів. Дороги сто десять миль, і запряги треба змінювати якомога частіше.
— Ви таки заповзялися втягнути мене в не діло, — сказав Смок.
— Якщо у вас нема грошей на запряги, то я… Смок перепинив її:
— Запряги я можу закупити й сам. Та чи не здається вам, що це просто азартна гра?
— Я певна, що після ваших звитяг за рулеткою в «Оленячому Розі» вона вас не злякає. Це спорт, коли хочете. Справжні гони на приз в один мільйон. Змагання з найвправнішими погоничами Аляски. Вони ще не вступили до гри, але завтра о цій порі вже вступлять, і ціни на собак нечувано підскочать. Здоровань Олаф саме в Доусоні. Минулого місяця він прибув із Серкла. Погонич він знаменитий і буде найнебезпечнішим вашим суперником. Арізонець Біл — це другий, професійний перевізник вантажів та пошти. Тільки-но вони з Олафом виступлять, до них буде прикута вся увага.
— І ви хочете, щоб я вихопився проти них, так наче з кущів.
— А так. У цьому є своя перевага. На вас мало зважатимуть. Вас же й досі вважають за чечака. Ви ще й року тут не прожили. Вас помітять, лише коли ви їх випередите зворотною дорогою.
— Тобто я маю вихопитись наперед на підході до Доусона, так?
Вона кивнула й додала поважним тоном:
— Пам"ятайте, якщо ви не виграєте займанки на Моно, я повік не прощу собі тої витівки на струмку Індіянки. І вже коли хтось і може тут взяти гору над старожитцями, то тільки ви.
Але ж як вона це сказала! Тепла хвиля обгорнула Смокові серце. Мимоволі він пильно й значуще глянув на дівчину, і, коли на мить їхні погляди стрілися, в її погляді він, здавалося, прочитав щось далеко важливіше, аніж займанка Сайреса Джонсона, яку той не встиг зареєструвати.
— Добре, — промовив Смок. — Я виграю ці гони. Радісний спалах в її очах неначе обіцяв винагороду більшу за все золото ділянки на Моно. Смок відчув, що вона шукає під обрусом його руку. Міцний потиск дівочих пальців хлюпнув на нього другою теплою хвилею.