— Якщо ви збираєтеся стріляти, — озвався сліпий, — то спершу одведіть мене до іншої хатини.
— На мене можете не зважати, — сказала Люсі. — Коли я не здатна повісити людину, то не здатна й вартувати її.
Смок випростався, розтираючи затерплі руки.
— Я для вас усе приготував, — мовив йому Брек. — На десять днів харчів, укривала, сірники, тютюн, сокира й рушниця.
— Утікайте, — підбадьорила Смока Люсі. — Тримайтеся пагорбів, незнайомцю. І не баріться в дорозі.
— Я б волів добре попоїсти, а тоді вже вирушити, — сказав Смок. — І вирушу я не вниз, а вгору Макквещеном. Мені хочеться, щоб і ви пристали до мене, Бреку. Треба на тому березі розшукати справжнього вбивцю.
— Краще послухайте моєї ради — їдьте вниз Стюартом і на Юкон. Ця зграя буде у нестямі, коли повернеться, знайшовши там замість золота лиш мій гідравлічний пристрій.
Смок засміявся й похитав головою.
— Ні, Бреку, я не можу покинути цей край. У мене тут справи. І то поважні. Хочете вірте, хочете ні, але я знайшов озеро Несподіванок. Оце золото — звідти. До того ж я мушу зачекати на свої собаки. Я знаю, про що кажу. Десь на тому березі приховується чоловік, що повистрілював у мене майже всі свої набої.
За півгодини Смок, що саме уминав з великої миски смажену лосятину та посьорбував з великого кухля каву, почув гомін надворі й зірвався з місця. Люсі прочинила двері.
— Добридень, Спайку й Методі! — привітала вона двох припалих памороззю чоловіків, що нахилилися над своїми санками.
— Ми щойно з Горішнього табору, — озвався один з них, коли вони втягли до хати щось довге й загорнене в хутро. — А оце ми здибали на дорозі. Мабуть, він уже готовий.
— Покладіть його на лежанку, — сказала Люсі.
Жінка підійшла і відкинула хутро, відкривши посиніле й порепане від морозу лице, таке схудле, що на ньому виділялися тільки великі та непорушні чорні очі.
— Та це ж Алонсо! — скрикнула вона. — Помирає з голоду, бідолашний.
— Оце і є чоловік з того берега, — півголосом сказав Смок Брекові.
— Ми знайшли його біля криївки з харчами, — пояснив один із прибульців. — Либонь, чи не Гардінгова криївка. Він їв сире борошно та мерзлу грудинку, а коли ми брали його, кричав і пручався, наче підстрелений яструб. Гляньте на нього — він геть виголоднів і замерз. Йому три чисниці до смерті.
Через півгодини, коли обличчя небіжчикові запнули хутром, Смок звернувся до Люсі:
— Якщо ваша добра ласка, місіс Пібоді, то я з"їв би ще шматок лосятини. Вріжте побільше та не дуже засмажуйте.
ГОНИ