— Так, він теж любить яйця, — кивнула вона. — Але річ не в тім. Важливо те, що я їх люблю. Я снідаю в Славовича щоранку об одинадцятій. І щоразу з"їдаю два яйця. — Вона значливо помовчала. — А тепер уявіть собі, що хтось усі ті яйця скупив.
Вона чекала на відповідь, а він захоплено дивився на неї й думав: оце ж і поталанило Паливоді!
— Ви не слухаєте мене, — зауважила вона.
— Кажіть далі, — відповів він. — Я здаюся. Це загадка мені не по зубах.
— Ну й нетямущий! Ви ж знаєте Паливоду. Він побачить, як я засмутилася, дізнавшись, що яєць немає — я вже його добре знаю, і смуток вдавати мені не первина — отож, він побачить, як я засмутилася, і що, по-вашому, він зробить?
— Не знаю. Скажіть.
— Та одразу ж кинеться шукати чоловіка, що скупив усі яйця. І перекупить їх, хоч би скільки за них заправили. — Отож уявіть собі: я заходжу до ресторану об одинадцятій. Паливода вже сидить за сусіднім столиком. Будьте певні, що вже сидітиме. «Два некруто зварених яйця», — кажу я офіціантові. «Пробачте, міс Ерол, — відповідає офіціант, — але яєць більше немає». І тут Паливода своїм ведмедячим голосом: «Офіціанте, яєчню з шести яєць!» І той відповідає: «Слухаю, сер», — і приносить яєчню. Уявіть собі далі: Паливода скоса дивиться на мене, а я, обурена до глибини душі, крижаним голосом звертаюся до офіціанта. «Пробачте, міс Ерол, — каже він, — але весь наш запас належить містерові Паливоді. Розумієте, міс, він скупив усі яйця». Тепер уявляєте, як Паливода тріумфує і, мовби нічого не помітивши, уминає свою яєчню.
А потім уявіть собі таке: Славович власною персоною приносить мені два некруто зварених яйця й каже: «Від містера Паливоди, коли ваша ласка, міс». Що мені тут лишається робити? Що я можу зробити, як не всміхнутися до Паливоди? І після цього ми, звісно, помиримося, і він вважатиме, що дуже дешево відбувся, навіть якщо заплатить по десять доларів за яйце.
— Ну, а що далі? — спитав Смок. — На якій станції я сідаю на цей поїзд, і біля якої водокачки мене з нього викидають?
— Ой, нетямущий! Ніхто вас не викидатиме. Яєчний експрес привозить вас просто на центральний вокзал! Отож починайте скуповувати яйця. Сьогодні ж, негайно. Ви можете скупити їх усі до єдиного в Доусоні по три долари за штуку й перепродати Паливоді з якою завгодно націнкою. А тоді ми всім розповімо, в чому тут справа. Паливоду візьмуть на сміх. Це його трохи вгамує. Ми з вами станемо героями дня, і ви заробите купу грошей» Весь Доусон прокинеться зі сплячки, і уявляєте, скільки буде сміху? Певна річ, якщо… якщо ви вважаєте, що це надто ризикована спекуляція, то я дам вам золотого піску. Це вже було надміру. Смок був звичайнісінький смертний, родом із заходу Штатів, і мав вельми своєрідні упередження щодо грошей та жінок, тим-то пропозицію про фінансову підтримку він з гідністю відхилив.
II
— Агов, Куций! — гукнув Смок свого приятеля, що перевальцем проходив з протилежного боку вулиці, несучи під пахвою пляшку якоїсь замерзлої рідини. Смок перейшов до нього через вулицю.
— Куди ти з самого ранку заподівся? Я вже де тебе не шукав.
— Був у лікаря, — відповів Куций, показуючи пляшку. — Із Селлі щось не гаразд. Учора ввечері я її годував і раптом побачив, що в неї хвіст і боки облазять. Лікар каже…
— Ет, то пусте, — нетерпляче урвав його Смок. — Я хочу…
— Що це за муха тебе вкусила? — обурився Куций. — Таж Селлі облисіє, та ще й у таку холоднечу! Селлі заслабла, розумієш? Лікар каже…
— Селлі зачекає. Послухай-но сюди…
— Не може вона чекати! Це ж бо вже знущання з тварини! Ти що — хоч, щоб вона обморозилася, га? І взагалі — що тобі засвербіло? Невже на Монте-Крісто й справді знайшли золото?
— Не знаю, Куций. Але я маю до тебе прохання.
— Ну, як прохання, то це інша річ, — одразу полагіднішав Куций. — Викладай, що там маєш. Я згоден вволити твою волю.