— Що тут доводити, — пробурмотів він. — Ви вгадали. Я справді хвалився. Я тону, вже скоро голови не видно буде. Але я випливу, якщо ви допоможете мені. Ви задля пам"яті мого батька врятуєте його сина. А коли ви витягнете мене, ми їм усім…
І тоді уолл-стрітівський вовк показав свої зуби.
— Як ти думаєш, з якої речі висить він у мене на стіні всі ці роки? — спитав він, показуючи на портрет Річарда-Гонрі Моргана.
Френк порозуміло кивнув — мовляв, ви ж бо щиро приятелювали.
— Справді не здогадуєшся? — похмуро осміхнувся Ріган.
Френк похитав головою.
— На те, щоб не забути про нього, — вів далі Ріган. — Не було хвилини, щоб я не згадував його. Ти знаєш історію «Залізниці Космополітен»? Твій батько обкрутив мене круг пальця. І то добре. Але він надто хитрий і не дав мені змоги поквитатися. От я й повісив його портрет і почав терпляче вижидати. А тепер настав мій час.
— Що ви хочете цим сказати? — спокійно спитав Френк.
— Та оце ж і хочу, — глузливо відказав Ріган, — Я чекав і готував цей наступ. І нарешті настав мій день. Принаймні його щеня в мене в руках. — Він зловтішно скинув оком на портрет. — І якщо старий добродій не перевернеться тепер у домовині…
Френк підвівся на ноги і зацікавлено глянув на свого ворога.
— Ні, — промовив він, ніби сам до себе. — Ні, не вартий він цього.
— Чого не вартий? — підозріливо запитав Ріган.
— Щоб я вас налупцював, — почув він у відповідь. — Я міг би задушити вас своїми руками за п"ять хвилин. Ви — не вовк. Ви — звичайнісінький шолудивий пес, смердючий тхір, не більше. Мене застерігали, що від вас треба всього сподіватися. Я не йняв віри й прийшов подивитися сам. Вони мали рацію. Ви такий, як мені казали. Швидше треба йти. Тут такий дух, як у лисячій норі. Тут смердить.
Дійшовши до дверей і поклавши руку на клямку, Френк спинивсь і обвернувся назад. Йому не пощастило вивести Рігана з рівноваги.
— Ну, а що ж ти робитимеш далі? — знущався той.
— Дозвольте мені подзвонити до мого маклера. Тоді довідаєтесь, — відповів Френк.
— Прошу, голубе мій, — погодився Ріган, а потім додав: — Тільки я сам його викличу.
Переконавшись, що з того боку справді Беском, Ріган передав трубку Френкові.
— Ви не помилилися, — озвався Френк. — Ріган навіть гірший, ніж ви казали. Робіть і далі, як ми домовилися. Ми загнали його, куди хотіли, хоч старий лис поки що не вірить цьому. Він гадає, ніби знищив мене. — Френк спинився, обмірковуючи, як найкраще довершити свою хвальбу. — Я скажу вам щось, чого ви не знаєте. Це ж він і є та особа, що з самого початку підкопувалась під мене. Отже, тепер вам відомо, кого ми маємо ховати.
Побалакавши ще трохи про справи, він повісив трубку.