— Що, його дуже притисли, га? — спитав Генрі. Обличчя в служника було незворушне.
— Здається, сьогодні його мають остаточно добити, га? Перкерове обличчя не виявляло ніякого почуття.
— Удруге кажу вам, що він дуже зайнятий… — почав був він.
— Ох, до біса! — перебив Генрі. — Це вже ні для кого не секрет. Біржа обскубла його. Кожне це знає. Про це пишуть у сьогоднішніх газетах. Тепер послухайте, добродію. Мені потрібен Френків номер. У мене до нього важлива справа.
Паркера не можна було вблагати.
— Як прізвище його адвоката або його маклера? Чи будь-кого з його уповноважених?
Паркер похитав головою.
— Якщо ви скажете мені, яка саме у вас справа… — вже завагався служник.
Генрі поставив валізу на підлогу і, здавалося, ладен був кинутись на Паркера, але Леонсія стримала його.
— Скажи йому! — порадила вона.
— Сказати! — скрикнув Генрі. — Я зроблю краще. Я покажу йому. Ходіть-но сюди. — Він попростував до бібліотеки, поставив валізу на стіл і заходився відчиняти її. — Слухайте, добродію! В нас дуже важлива справа. Ми прийшли врятувати Френка Моргана. Ми хочемо витягти його з ями. Ми принесли йому мільйони, ось тут, усередині, в цій валізі…
При останніх словах досі спокійний Паркер відступив назад. Ці чудні відвідувачі були або хитрі злочинці, або божевільні. Мабуть, у той саме момент, як вони затримують його тут своїми балачками, їхні спільники грабують другий поверх. А у валізі, він не мав жодного сумніву, було повно динаміту.
— Куди ви?!
Швидким рухом Генрі вхопив Паркера за комір саме тоді, як той налаштувався тікати. Другою рукою Генрі розкрив валізу й показав йому цілу гору нешліфованих самоцвітів. Паркер стояв, мов приголомшений, та тільки Генрі не вгадав причини його остовпіння.
— Сподіваюсь, я переконав вас, — сказав Генрі, — А тепер будьте ласкаві, дайте мені Френків номер.
— Сідайте, сер… і мадам, — пробелькотав Паркер, чемно вклонившись і опанувавши себе. — Прошу, сідайте. Я залишив номер у спальні містера Моргана, коли допомагав йому одягатися. Зараз принесу, а ви тим часом посидьте.
Вийшовши з бібліотеки, Паркер відразу став спокійний і діловитий. Лишивши молодшого швейцара коло парадних дверей, він доручив старшому стежити за дверима бібліотеки. Кількох інших слуг він послав на другий поверх, щоб ті спіймали грабіжників на гарячому. А сам пішов до телефону й подзвонив у найближчу поліційну Дільницю.
— Так, сер, — пояснив він черговому сержантові. — Це або двоє божевільних, або злочинців. Пришліть негайно поліцію. Дуже прошу, сер. Я не знаю, чи вже зараз не коїться під цим дахом якийсь жахливий злочин.
Тим часом молодший швейцар з почуттям видимої полегкості відчинив двері Чарлі Тіпері, зодягненому, незважаючи на ранішній час, у фрак — служник-бо знав, що то приятель його пана. Старший швейцар з не меншою полегкістю, підморгнувши Чарлі на ознаку застереження, впустив його до бібліотеки.
Не знаючи, що чи кого він там застане, Чарлі Тіпері увійшов до кімнати, де сиділи дивні чоловік і жінка. Запорошене вбрання і засмаглі обличчя не викликали в нього, як у Паркера, підозри, а швидше спонукали поставитись до прибульців з більшою увагою, ніж звичайно властиво мешканцеві Нью-Йорка. Леонсіїна врода вразила його, і він одразу зрозумів, що то — леді,» а схожість засмаглого, аж бронзового Генрі з Френком і старим Морга-ном викликала в нього довір"я й пошану до незнайомого юнака.