— Бачте, — пояснив Френк, знову спинившись коло дверей, — ви поводились так обережно, що ми ніяк не могли виявити вас. І, хай йому біс, Рігане, ми ладнались битись з кимось незнаним, куди сильнішим за вас. А з вами нам буде легко. Ми гадали, що доведеться напружувати всі свої сили, але тепер бачимо, що ні. Завтра десь о цій порі тут, у вашій конторі, готуватимуться до похорону, і вас не буде серед тих, хто плакатиме. Ви будете небіжчик, справжній фінансовий труп, після того як ми покінчимо з вами.
— Точна копія Річарда-Генрі Моргана! — засміявся вовк. — Боже милий, як він умів хвалитися.
— Тільки шкода, що він не поховав вас, а залишив на мене цей клопіт, — наостанці сказав Френк.
— І всі витрати! — кинув навздогін Ріган. — Похорон коштуватиме тобі дуже дорого, і небіжчика виноситимуть не з цього кабінету.
— Ну, завтра останній день, — сказав Френк, прощаючись із Бескомом того вечора. — Завтра в цей час я буду вже оскальповане, оббіловане, засушене й продимлене опудало в приватній Рігановій колекції. Але хто б міг подумати, що те старе падло так накапостить мені? Адже я не заподіяв йому ніякого лиха. Навпаки, я завжди ставився до нього як до найкращого батькового приятеля. Якби хоч Чарлі Тіпері пощастило видурити в свого батька трохи грошей…
— Або Сполучені Штати оголосили мораторій, — безнадійно мовив Беском.
А Ріган на ту пору говорив своїм агентам і фахівцям брехливих чуток:
— Продавайте, продавайте все, що у вас є, і то якнайшвидше. Я не бачу кінця зниженню!
І Френк, повертаючись до міста й купивши екстренний випуск газети, прочитав заголовок, складений величезними літерами:
«Я не бачу кінця зниженню», — заявляє Томас Ріган».
Другого ранку о восьмій годині Чарлі Тіпері не застав уже Френка вдома. Цієї ночі ніхто в Вашінгтоні не спав, і пічні телеграми сповістили цілий світ, що Сполучені Штати, хоч і не вплутались у війну, оголосили мораторій.
О сьомій годині Френка збудив Беском і переказав йому цю новину; Френк разом з ним поїхав до міста. Мораторій трохи підбадьорив їх, і їм треба було багато чого зробити.
А проте Чарлі Тіпері виявився не першим гостем цього ранку вх палаці на Ріверсайд-драйві. Ще не було восьмої, як у парадні двері подзвонили Генрі й Леонсія, запорошені і засмаглі після подорожі. Вони відштовхнули швейцара й безцеремонно зайшли досередини.
— Дарма підіймаєтесь, — заявив їм збентежений Паркер. — Містера Моргана немає вдома.
— Куди ж він пішов? — спитав Генрі, беручи валізу в другу руку. — Нам треба pronto його бачити. A pronto, щоб ви знали, означає негайно. А хто в біса ви такий?
— Я довірений служник містера Моргана, — врочисто відповів Паркер. — А як ви називаєтесь?
— Моє прізвище — Морган, — коротко сказав Генрі, розглядаючись навкруги, ніби шукав чогось. — Де Френк? Яким номером можна викликати його? — спитав він, зазирнувши в бібліотеку й побачивши там телефони.
— Містер Моргай спеціально наказав, щоб ніхто не дзвонив йому телефоном, хіба що в найважливіших справах.
— Моя справа дуже важлива. Який номер?
Містер Морган страшенно зайнятий сьогодні, — все не здавався Паркер.