— Ура! — втішився Френк.
— Помер, мов щур у пастці. Я бачив його голову. Не дуже гарна. Начальник поліції також загинув. І ще дехто.
— Не Леонсія? — вихопилось у Френка.
Генрі похитав головою.
— Хто-небудь із Солано, старий Енріко?
— Ні. Твоя дружина — місіс Морган. Її застрелив Торес. Я стояв поруч неї, коли вона впала. Ну, а тепер у мене є інші новини. Леонсія тут, у сусідній кімнаті, і хоче бачити тебе. Стривай, куди ти? Дослухай мене! Я повинен тобі щось сказати, поки ти підеш до неї. Отуди к бісу! Якби я був китаєць, той, що продає секрети, то здер би з тебе мільйон за свою новину, а так я скажу тобі задарма.
— Та швидше кажи! — нетерпляче мовив Френк.
— Добра новина, чудова. Кращої ти зроду не чув. Тільки не смійся. В мене є сестра.
— Ну й що з того? — безцеремонно спитав Френк. — Я й так знав, що в тебе є сестри в Англії.
— Ти мене не зрозумів, — піддражнив його Генрі. — В мене з"явилася нова сестра.
— І що з того? — буркнув Френк. — Для тебе це гарна новина. А мені байдуже.
— От ми й дійшли до найголовнішого, — засміявся Генрі. — Ти одружишся з нею. Я даю вам свою згоду.
— Ні. Нехай би вона була десять разів твоя сестра й сто разів красуня, — заперечив йому Френк. — Немає такої жінки, щоб я з нею одружився.
— Все одно, Френку, ви з нею поберетесь. Я знаю. Я відчуваю, що поберетеся. Ладен закластись.
— А я ставлю тисячу доларів, що не одружуся.
— Ні, постав більше, щоб це був справжній заклад, — мовив Генрі.
— Можу поставити, скільки хочеш.
— Тисячу п"ятдесят доларів. А тепер іди в кімнату й подивись на неї.
— Вона з Леонсією?
— Ні, сама.