— Орел і Галка підуть зі мною, — відповів Кудрявий. — Знайдемо місце в якійсь землянці…
— Тільки будьте разом! — застеріг Короп, піднявши вказівний палець.
— Гадаєш, можуть прийти біси-анцихристи?.. У біженців вартові в усіх напрямках за триста метрів. Порядок буде! — впевнено мовив Орел.
— Ми проведемо вас, щоб знати, у якій хижі станете на постій, — сказав Короп, підводячись. — Та й перекуримо, щоб дома не журилися.
Парашутисти покинули землянку. Між житлами ходив по втоптаній сніговій стежці вартовий.
— Весною уже пахне! — сказав він, побачивши, що Кудрявий задер голову і дивився на небо.
— Поки що провеснем…
— Скоро весна… А там і сіяти настане пора. Наші ж таки прийдуть сюди?
— Неодмінно.
На захмареному небі жодної зірки. Ліс здавався таємничим. У верховіттях дерев тоскно посвистував вітер. Сокіл обняв Галку за плечі:
— Завтра тобі доведеться «поклювати», як дятлові…
— Було б над чим… — відповів Галка.
— Так, — глибокодумно зітхнув Сокіл. — Фашисти набудували собі гнізд, з яких викурити нашим у цю зимову кампанію чи й пощастить.
— Так гадаєш, Юро? — злякався цих слів Галка.
— Схема їхньої оборони у тебе тільки на карті. А в мене ще й перед очима. Я знаю місцевість. Нашим треба мати велику кількість артилерії і танків, щоб протаранити їхню лінію під Псковом…
— Може, варто її обійти?..
— Ми насмалювали «пащу» і «передні лапи» «Пантери», а командування мусить обрати свій хід. Хід конем — значить обійти Псков, перетнути шосе Псков — Рига, і німці побіжать без оглядки! — неначе полководець, промовив Сокіл. — «Тулуб», «задні лапи» й «хвіст» «Пантери» домалюють розвідники, що під Островим, Пушкінськими горами й Пустошкою…
Певен, що і там є такі?
— Повинні бути… Як же без таких зараз воювати прицільним вогнем? Якби ми були мало чого варті, до нас не приїздив би сам генерал…
— Не пізнаю тебе, Юро. Ти ж ніколи не хвалився!