Галка

— У чому справа, браття-кролики? Вітаю вас, капітане! Що передали вам зі штабу фронту?

— Який штаб??! — вигукнув капітан. — Може, вам ще привезти сюди командуючого? Гм… «Одправте нас у розвідвідділ! Перекажіть майору Савичу…» — іронізував. — Та такого майора і в природі нема! Ну як, голубчики?! — говорив з кавказьким акцентом, ще й тряс коліном на знак того, що нутром чує: оцих чотирьох треба добре перевірити. — Вас не роззброїли?

— Хай тільки хто спробує! — не стримався Орел, готовий до бійки за звичкою давньою, коли вони, хлопці-рибалки й селюки, билися з буржуйчиками.

— Ось як!.. — капітан від Здивування підняв одне плече, дивлячись вогнистими чорними очима на Орла, який лежав поруч із Коропом.

— Стомилися хлопці, — заспокійливим голосом сказав Галка, звертаючись до капітана. — А ми думали, нам вечеряти принесуть. Два дні не їли, товаришу…

— Це я вам «товариш»? — скривилися губи капітана в іронічній посмішці. — А хто ви? Партизани? З якої бригади? Хто командир? Комісар? Де дислокувалася бригада? Мовчите?.. — немов з кулемета, строчив запитаннями капітан.

Кудрявий відповів делікатно:

— Партизани ще першого березня парадом переможців пройшли по Ленінграду. Вам не сказав комендант, що ми розвідники фронту?

— Розвідники!..

— Ну а ви їх коли-небудь бачили? Не німецьких, а своїх? — втрутився Галка, не розуміючи поведінки капітана.

Пригадався низенький лейтенант з жовтими і червоними стрічечками, нашитими на грудях, відзнаками легкого й тяжкого поранень, — горластий командир роти стрілецького запасного. «Як би поводився лейтенант на місці капітана?..» Та думку Галки обірвав капітан:

— Що за натяк?.. Та знаєш, де ти знаходишся? Першим буду допитувати тебе! — ткнув пальцем на Галку.

— Ввічливості вимагаєте, а самі «тикаєте» на людину, яка має звання вище од вас! — сердито озвався Кудрявий.

Капітан ніби недочув, поглянув на місце, де лежала рація у білій упаковці, на якій Галка ще в тилу намалював червоний хрест олівцем, і заблимав очима.

— Я головний лікар… — взяла радиста злість, — то моя санітарна сумка.

Скільки в них було думок про цю зустріч. Чекали, як групі одразу допоможуть дістатися до майора Савича.

— Розберемося, який з тебе лікар…

— А може, не варто, — порадив Кудрявий. — У вас тут є телефонний зв"язок, ось і передайте про нас.

— Розберемося, куди про вас чи самих вас передавати! — вигукнув капітан.

«Що ти вдієш! Йому хоч кіл теши на голові, а він своє. Контррозвідники, які ближче до фронту, не стали б товкти воду в ступі. А цей капітан за вісімдесят кілометрів від передової…»